Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0
|
Михайло Скорик
м. Дніпропетровськ. Дніпропетровська молодіжна газета «Прапор юності»
від 3 лютого 1972 р.
Відкритий лист самому собі Є ТІЛЬКИ ОДНА ПРАВДА Кажуть, що час - найкращий лікар. Для мене він став перш за все вчителем. Суворим, вимогливим, безкомпромісним. Вдень і вночі він був поряд зі мною, був у мені - в самому серці. Ди¬вись, говорив, на світ власними очима, зіставляй, роби виснов¬ки. І думай, думай, думай! Дякую тобі, мудрий наставнику. Красно дякую за те, що лю¬дину, яка вже майже летіла в прірву, ти привів до справжнього розуміння життя, повернув у лаву тих, хто це життя творить. Боляче і прикро згадувати мені зараз те, ким я мало не став. Але треба. Головним чином для себе щоб остаточно і недвоз¬начно перекреслити свій хибний крок; кого може підстерегти липке павутиння ворожої пропаганди. Отже, лист самому собі. А правильніше сказати - колишньо¬му собі. Пам'ятаєш, Михайле, отой гожий весняний день 13 травня 1968 року, коли партійні збори редакції газети «Зоря» розгляда¬ли твою персональну справу? Ти неодмінно маєш відзначити для себе, що старші товариші по партії, по журналістиці хотіли тобі добра. Але чи хотів ти його собі? Ні, в такий спосіб добра не хочуть. Це також маєш визнати чесно. Всі твої дії на партійних зборах нагадували скоріше неприпустиму позу на са¬ са¬мостійне осмислення подій і процесів радянського життя, хоча отієї ленінської, партійної осмисленості тобі якраз і забракло. І те, що ти своєю зухвалою поведінкою поставив себе поза межі колективу, поза межі партійного осередку, рівнялося до найви¬щої міри духовної катастрофи. Що ж ти вдіяв, аби не поглиблювати її? Сів собі на поїзд та й гайнув світ за очі? Чим і по що ти їхав гожого травневого вечо¬ра? Добре, що хоч нині ти розумієш це, але й тоді ти мусив би тямити, що справжнє життя не на хисткій самоізоляціоністській стежці одинака, а на широкому шляхові радянської молоді, що жага чесно служити своєму народові немає са-мостійне осмислення подій і процесів радянського життя, хоча отієї ленінської, партійної осмисленості тобі якраз і забракло. І те, що ти своєю зухвалою поведінкою поставив себе поза межі колективу, поза межі партійного осередку, рівнялося до найви¬щої міри духовної катастрофи. Що ж ти вдіяв, аби не поглиблювати її? Сів собі на поїзд та й гайнув світ за очі? Чим і по що ти їхав гожого травневого вечо¬ра? Добре, що хоч нині ти розумієш це, але й тоді ти мусив би тямити, що справжнє життя не на хисткій самоізоляціоністській стежці одинака, а на широкому шляхові радянської молоді, що жага чесно служити своєму народові немаєІ оте «газетяр - борець за правду», попри смислову аб¬сурдність, таки осідало в закапелках пам'яті, мимоволі стаючи мірилом, або навіть, своєрідним решетом для відвіювання че¬рез нього найрізноманітніших явищ радянського суспільства «правда - неправда», «справедливість-несправедливість»... Чому ж призабувалися тобі слова мудрого Олександра Дов¬женка, що «є срібні мідяки правди і є чисте золото правди»? не маючи достатнього життєвого досвіду, твердих переконань, ти розгубився і відійшов від оцінки суспільних явищ, в тому числі й національного питання, з класових позицій, із засад марксиз-му-ленінізмуІ оте «газетяр - борець за правду», попри смислову аб¬сурдність, таки осідало в закапелках пам'яті, мимоволі стаючи мірилом, або навіть, своєрідним решетом для відвіювання че¬рез нього найрізноманітніших явищ радянського суспільства «правда - неправда», «справедливість-несправедливість»... Чому ж призабувалися тобі слова мудрого Олександра Дов¬женка, що «є срібні мідяки правди і є чисте золото правди»? не маючи достатнього життєвого досвіду, твердих переконань, ти розгубився і відійшов від оцінки суспільних явищ, в тому числі й національного питання, з класових позицій, із засад марксиз-му-ленінізмуІ оте «газетяр - борець за правду», попри смислову аб¬сурдність, таки осідало в закапелках пам'яті, мимоволі стаючи мірилом, або навіть, своєрідним решетом для відвіювання че¬рез нього найрізноманітніших явищ радянського суспільства «правда - неправда», «справедливість-несправедливість»... Чому ж призабувалися тобі слова мудрого Олександра Дов¬женка, що «є срібні мідяки правди і є чисте золото правди»? не маючи достатнього життєвого досвіду, твердих переконань, ти розгубився і відійшов від оцінки суспільних явищ, в тому числі й національного питання, з класових позицій, із засад марксиз-му-ленінізмутебеЩо йому інколи, на жаль, і вдавалося. Дати рішучу відповідь політичному банкротові ти не спроміг¬ся. І це стало підставою для Сокульського вважати тебе своїм однодумцем. Дядько твоєї дружини Іван Іванович Євдокимов, старший офіцер запасу, інвалід Великої Вітчизняної війни, нагородже¬ний численними орденами й медалями Радянського Союзу, зча-ста повторює тобі: «Ти повинен знати, що вмочуючи перо в чор¬нило, ти вмочуєш у народну кров». Він застерігав тебе, що перо й чорнило можуть бути лихішими за кулемет і набої. Слова здатні не тільки вранити чи скалічити, а вранити й скалічити цілі наро¬ди й нації Далебі гостра сьогодні ідеологічна борня межи світом імпе¬ріалізму й світом соціалізму на теренах людських душ і народів. І в ній останнє місце відводиться українським буржуазним на¬ціоналістам -лютим ворогам українського народу. Стояти осто¬ронь цієї боротьби свідомо (або несвідомо) лити воду на воро¬жий млин - повинно асоціюватися зі спробою одцуратися своєї Радянської Батьківщини і заподіяти їй зле. Тільки така альтер¬натива. Отже ти маєш дати оцінку своїм діям у зв'язку з виходом у так званому «самвидаві» так званого «Листа творчої молоді м.Дніпропетровська», у підготовці якого був і твій доробок. Хоча той адресувався у офіційні радянські інстанції, неуперед-жене око читача добачало, що в ньому по-наклепницькому зоб¬ражувалась національна політика нашої партії в галузі культур¬ного будівництва. Окрім того знайшовсь котрийсь негідник, що передав «Листа» в руки брудні українських буржуазних націо¬налістів, від яких він потрапив аж до мюнхенсько-ньюйоркських «уболівальників». Надрукований під відповідною рубрикою в націоналістично¬му часописі, що замінив сьогодні запроданцям двадцятип'яти-зарядний скоростріл, «Лист», і це ти теж маєш визнати відвер¬то, перетворився у зброю, націлену в серце твого народу. той адресувався у офіційні радянські інстанції, неуперед-жене око читача добачало, що в ньому по-наклепницькому зоб¬ражувалась національна політика нашої партії в галузі культур¬ного будівництва. Окрім того знайшовсь котрийсь негідник, що передав «Листа» в руки брудні українських буржуазних націо¬налістів, від яких він потрапив аж до мюнхенсько-ньюйоркських «уболівальників». Надрукований під відповідною рубрикою в націоналістично¬му часописі, що замінив сьогодні запроданцям двадцятип'яти-зарядний скоростріл, «Лист», і це ти теж маєш визнати відвер¬то, перетворився у зброю, націлену в серце твого народу. «коментаря». Недаремно цей «спец» від української літератури, видаючи бажане за дійсне, волає про «занепад твор¬чості вкраїнських письменників», про «поспіль суцільну руси-фікацію» на Україні. Він пнеться з шкіри аби побільше вилити помий на все радянське й, сягнувши вершин кваліфікованого фарисея, «переглядає» спадщину Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Василя Симоненка, перебріхуючи й висмоктуючи з пальця свої «відкриття», «по-новому» трактує їхні геніальні твори. Як бачиш, буржуазна пропаганда «наводить мости» у ду¬ховній сфері міжнаціональних взаємин, що склалися й розви¬ваються ось уже за 50 років між народами-братами Радянсько¬го Союзу. Безперечно, їм байдужки справжня доля вкраїнського народу. Але в безсилій люті імперіалісти зі своїми попихачами ладні «покохати» й чорта, аби лише посварити народи межи собою, щоб потому сісти на шию «рідному» за допомогою баг¬нетів тих, кому вірою й правдою служать протягом не першого десятка років. Вороги є вороги. Всі їхні ажіотажні кампанії щодо того чи іншо¬го літературного твору, всі їхні «меморандуми» та «маніфести» щодо «геноциду» на Україні слугують єдиній меті - закидати баг¬ном гігантські економічні й культурні досягнення вкраїнського народу, набуті багатонаціональній родині народів-братів. Наше радянське життя, що кожним роком стає все кращим, наша вкраї¬нська література, що з кожним роком стає все популярнішою в світі, не потребують ніякого, а особливо ворожого заступницт¬ва. Щодо різних злісних спекуляцій та інсинуацій навколо так званого «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», можеш відказати своїм «заступникам»: «Ні, панове, у нас таки різні шля¬хи. Бо за вами тільки зрада, ненависть і кров чесних людей. А та дорога, якою йду я, вона до життя. Великого і прекрасного, котре здатні вибудувати радянські народи - справжні брати, справжні господарі своєї долі». Ви пропили б уже її, небогу, Розпродали б і нас по всій землі, Коли б тоді Вкраїні на підмогу Зі сходу не вернулись «москалі». Тепер ви знов, позв'язувавши кості, Торгуєте і оптом, і вроздріб, Нових катів припрошуєте в гості На українське сало і на хліб. Ви будете тинятись по чужинах, Аж доки дідько всіх не забере. Бо знайте, - ще не вмерла Україна І не вмре! Ось так! І тільки так, панове! До цього мусиш додати одну з поезій Василя Симоненка, котрого вони полюбляють зацитовувати. Поет-комуніст, уособлюючи думки своїх сучасників, казав, звертаючись до українських буржуазних націоналістів: Де ви ішли - там пустка і руїна, І трупи не вміщалися до ям - Плювала кров'ю «ненька-Україна» У морди вам і вашим хазяям. |