З автором ми знайомі майже двадцять років. Спочатку — заочно, по статтях Бориса Олександровича Матющенка в дніпропетровських обласних газетах «Зоря» та «Днепровская панорама», присвячених складному життю-буттю селян і українського села. В часи горбачовської перебудови він серед перших подав голос на захист української демократії. Це засвідчило про громадянську позицію Бориса Олександровича, його патріотизм, небайдужість до долі рідної землі. На той час припадає і наше безпосереднє знайомство. Але особливо глибоким воно стало під час незабутніх експедицій у складі невеликої групи ентузіастів, українських науковців та журналістів по історичних місцях Батьківщини, що їх ми здійснювали в незалежній Україні. Ерудований, з тонким почуттям гумору, сповнений любові до України, особливо до своєї рідної Чернігівщини, Борис Олександрович відзначається також знанням душі селянина, вмінням «розговорити» абсолютно незнайому людину, яка уже через кілька хвилин буквально готова сповідатися перед ним. Таку позитивну рису має навіть не всякий священик.
Під час одної подорожі в родоводі кожного з учасників експедиції мимохіть виявили спільний знаменник: у кожного з нас були члени сім'ї чи близькі родичі, котрі були заморені голодом чи репресовані московськими більшовиками. І це при тому, що наші сім'ї і ми самі походили з різних областей України: Дніпропетровщина, Полтавщина, Черкащина, Чернігівщина,.. Навіть шофер експедиції, який опинився в нашій компанії цілком випадково, а народився в Казахстані і не знав української мови, виявився... сином українця з Закерзоння (Ряшівщина), виселеного з рідних місць внаслідок сумнозвісної акції «Вісла». Дану акцію 1947 року провели в узгодженні зі Сталіним польські шовіністи.
Дитинство Бориса Матющенка припало на воєнне лихоліття, голодовку 1946 — 1947 років, а його дідам і батькам довелося пережити ще страшніші трагедії в історії України — штучні голодомори 1921 — 1923 pp. і 1932— 1933 pp. Отже інтерес Б. Матющенка до цих сумних сторінок історії нашого народу не випадковий. Автор зосереджує увагу читача на тих подіях, котрі раніше замовчувалися, глушилися фанфарами компартійної пропаганди, яка трубила на весь світ про небувалий розквіт українського народу в «братній сім'ї» народів СРСР, замовчуючи, що тільки під час голокосту 1932 — 1933 pp. загинуло понад 10 мільйонів українців.
Пройшовши через чимало випробувань, які, на жаль, не кінчаються й нині за теперішнього режиму, Борис Олександрович Матющенко не втрачає оптимізму і віри в те, що наш народ є і буде, що Україна не вмерла й не вмре! Мені як священику приємно благословити на світ Божий цю книгу й побажати її автору, Борису Олександровичу Матющенку, «многих і благих літ», сповнених творчих успіхів!

Юрій МИЦИК, протоієрей УПЦ Київського Патріархату, завідувач відділом пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАН України, доктор історичних наук, професор.