Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
Василь ОВСІЄНКО. ІНТЕРВ'Ю Віктора Васильовича САВЧЕНКА Продовження А я відкіля знаю Тесленка? Коли я був умовно засуджений, то влаштувався на геологічну роботу. Мене, до речі, Володимир Сіренко влаштував в Інститут мінеральних ресурсів. Там люди не любили їздити у відрядження на шахти, а для мене це було, фактично, спасіння: де яке відрядження на шахти – я їхав. "Віктор, поїдеш на шахти?" – "Так, поїду, давай" – моментально, щоб не бути тут, у Дніпропетровську. Я повіз свою першу повість "Я ще повернусь" у журнал "Донбас". Там сидить абсолютно лисий, з голеною головою цей Кость Макарович Тесленко. Познайомились. "Я з Дніпропетровська." – "Та я знаю там Чхана". – "От я повість написав." – «Ну, давайте, я подивлюсь». А журнал "Донбас" так видавався: половина російською, половина українською, редактори російські, редактори українські. Я підійшов до Костя Макаровича, українського редактора. Залишив йому повість, але думаю, що то марно, бо в мене минуло лише рік чи два умовного засудження, то, мабуть, КДБ кругом сповістило. Я часто їздив у Донецьк, а через місяців два, думаю, зайду до Костя Макаровича. "Добрий день." – "Добрий день. А Ви знаєте, ми будемо друкувати Вашу повість." – "Спасибі." І мені трошки мулько стало, бо я ж підставляю його. А потім думаю: "А чого він зобов'язаний усе знати про мене? Я в Дніпропетровську живу, у мене там були проблеми, а він у Донецьку – то чого він зобов'язаний це знати?" – "А хто там у Вас нормальні хлопці?" Я кажу: "Хто, поети? Михайло Чхан є в нас, він мій друг." – "Привезіть твори Михайла Чхана, ми дамо сторінку для Дніпропетровська." – "Добре." Я повернувся додому, повідомляю Михайлу Чханові, він приходить: "Що ти хотів, Вітько?" Я кажу: "Та от є можливість надрукуватися." – "А, я його знаю." Кажу: "Давайте, Михайле Антоновичу, кілька Ваших творів". Він підібрав, наступного дня приніс мені кілька віршів. Я кажу Сіренкові: "Давай вірші, може, я десь спробую приткнути їх". Він приніс мені два хороших вірші. Я через тиждень одвіз їх Костю Ма-каровичу, він подивився: "Хороші вірші, дамо". Чхан – за ним постійно нагляд, я – ще термін умовного ув'язнення не минув, Сіренко – за ним теж наглядало КДБ. І от раптом у березні виходить журнал – повість Віктора Савченка "Я ще повернусь" (десь через півтора року після суду!), вірші Сіренка і дисидента Чхана (Сіренка, може, тоді ще й не можна було назвати дисидентом). Тут переполох колосальний, цей номер журналу став бестселером Дніпропетровська. Доти його ніхто не помічав. А як вийшло? А вийшло так, що туди Роман Андріяшик направив роман "Полтва". Цей роман мав іти в "Донбасі", але якийсь там партійний ортодокс чи російськомовний редактор написав Дегтярьову – першому секретарю обкому партії, – що ось, мовляв, дивіться, що видає українська половина журналу – націоналіста видає, він такий-сякий. В обкомі сказали: вилучити "Полтву" – "Полтву" вилучають. А Тесленко каже (Тесленко там і Григорій Кривда): "А що нам робити, ми ж підготували, вже все було готове". – "Візьміть когось іншого, що, не маєте кого?" – "Ну, є от у нас, Дніпропетровськ тут лежить." – "Ну, давайте Дніпропетровськ", – каже обком. Коротше кажучи, дають вони в номер цей матеріал – і через місяць вигнали і Тесленка, і Кривду. Я тоді кажу Чханові: "Як бути?" А він каже те, що я Вам перед цим сказав: "А чого він зобов'язаний знати, які в тебе тут справи?" Ще їх не вигнали, як я прийшов до них, узяв коньяк, пішли там у гастроном "Київ". Там можна було постояти, там столики були. Я, Тесленко і Григорій Кривда. Кажу: "Кость Макарович, я, мабуть, Вас підставив?" Він посміхнувся і каже: "Я про тебе знаю вже кілька років, і про всю вашу Дніпропетровську компанію. Я на це свідомо йшов. Нас усе одно вигнали б, а так ми пішли з тріском. Щоб нас уже як вигнали, так із тріском". Він мені каже: "Вікторе, я от поміняв квартиру, на тобі мій новий телефон, будеш сюди приїздити – обов'язково заходь". І я ото приїхав, сходив на шахти, вирішив справи, прийшов у готель, думаю, що робити? Дай Костю Макаровичу подзвоню. А він: "Слухай, заходь, де ти там тиняєшся, заходь." Я взяв пляшку, і ото він мені розказував про Стуса. Одного разу я до нього прийшов, а він засмучений: "Ти знаєш, Василя в карцер посадили". А там моментально з-за «бугра» передавали. А потім я прийшов якось, приніс вино – я завждивино брав, – а він каже: "Знаєш що, вино відстав". Дістає, пам'ятаю, почату пляшку горілки, сальця нарізав: "Давай пом'янемо хорошу людину". Думаю, може когось із письменників? "Убили Стуса", – каже. От я не пам'ятаю, чи його вбили кримінальні злочинці, коли його посадили з кримінальними, я не знаю... В.О.: Так він сказав? В.С.: Чи в карцері загинув... В.О.: Хочете, я Вам розкажу, як то було? В.С.: Розкажіть.  Опубліковане за виданням: http://www.khpg.org/archive/index.php?id=1209675256 |