Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
|
Василь ОВСІЄНКО
Слово про О. Григоренка
ГРИГОРЕНКО ОЛЕКСАНДР ЯВТУХОВИЧ
HryhorenkoO Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. Частина 3: Григоренко, С….: ГРИГОРЕНКО ОЛЕКСАНДР ЯВТУХОВИЧ (нар. …… 1938, с. Бородаївка Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл. – загинув 19.08. 1962, похований у с. Бородаївка. Поет-шістдесятник. Батько, Григоренко Явтух Антонович, голова колгоспу, разом з бригадирами і рахівником був засуджений 1932 р. до розстрілу (????) за «розбазарювання зерна»: видали селянам хліб на трудодні. Через кілька місяців етапований на Далекий Схід. Звільнений в 1937. Тим часом його дружина померла з голоду, дочка Надія і син Григорій дивом вижили. Мати, Євдокія Сидорівна (бажано встановити дівоче прізвище та по першому чоловіку), народилася 1905 р. на Полтавщині, поблизу м. Градизьк (чи не знаєте назви того села?). Була ув`язнена 1932 р. на 5 р. за «контрреволюційну діяльність» – насправді як дочка «куркуля». Вдома залишилися два хлопчики, 5 і 7 років. У Кременчуцькій тюрмі в`язнів не годували тижнями. 20 діб тривав етап до Владивостока. На її численні листи з рідного краю прийшла вістка: «Не журись і не плач, Явдошко, бо твоїх діток Господь прийняв, і не тільки твоїх, а багатьох дітей і дорослих, половини села не стало. А чоловік твій, Іван, теж віддав Богові душу в Архангельську, написав товариш його, а в хаті вашій живе Юхим-п'яничка, і город ваш заріс бур'янами, і садок теж пропадає. З тим бувай здорова і щаслива, а додому не повертайся, бо ще раз посадять». Прочитавши таке, Євдокія намагалася накласти на себе руки, та люди одвели від гріха. Явтух і Євдокія познайомилася на Далекому Сході, 1937 р. повернулися в Бродаївку, Євдокія стала матір`ю дітям чоловіка, народила сина Сашка. Батько в 1943 р. потрапив у німецький полон, а після визволення знову був ув`язнений у совєтському концтаборі. Написав про це спогади. Сашко 1956 р. закінчив Верхньодніпровську середню школу. З юних літ писав вірші, але хотів бути військовим. Вступив у Васильківське авіатехнічне училище, але через кілька місяців подав рапорт на звільнення: його вроджена інтеліґентна натура не приймала військової муштри, казарменної одноманітності, чужомовне середовище відштовхувало його. У березні 1957 року повернувся до батьківської хати. Мав намір поступити в Київський університет на мовно-літературний факультет. Але районний військкомат призвав його на дійсну строкову службу. Служив у м. Кусари в Азербайджані. Легко і просто писав вірші, сповнені мріями про кохання, любові до матері, до України, до друзів. Деякі відсилав до київських журналів та своїм однокласникам. Написав, зокрема, вірш про окупацію Угорщини 1956 року, де був рядок: "Піднімає прапор Імре Надь!" Імовірно, що з військового училища навздогін за Г. послали депешу, що за ним треба стежити. Його патріотично забарвлені вірші потрапили в КГБ. Заарештований на початку 1958 р. (може, є дата арешту?). Засуджений 16-17 січня 1959 р. Військовим трибуналом Бакинського округу за ст. 72 ч.1 КК Азербайджанської РСР (??? «антирадянська агітація і пропаганда») до 6 р. позбавлення волі. (Що було у звинуваченні? Лише вірші? То які? Якби дістати вирок…) Термін був скорочений (Ким? Коли?) до трьох років. Карався в таборі суворого режиму управління "Дубравлагу" ЖХ-385/11, сел. Явас, Мордовія. Мордовські табори часів «хрущовської відлиги» були своєрідними островами свободи. Тут Г. зустрів багатьох українців, які теж жили і дихали любов'ю до України, до її історії, культури, з інтересом спілкувався зі в`язнями інших національностей. Будучи оптимістом, від природи життєрадісним, він вважав, що в таборі йому легше і цікавіше, ніж в армії. Вивчав англійську, німецьку, французьку мови, польською пристойно розмовляв. Приятелював, зокрема, з одеситом, теж поетом, Олексою Різниківим, з яким разом займався йогою. Написав йому: Та не забудь, що в дні похмурі Звела нас доля, щоби ми Були в своїй літературі Крім всього – чесними людьми! Дружив з Миколою Кучером з Кам`янського (Дніпродзержинськ). Вони – Різників і Кучер – зберегли світлу пам`ять про талановитого юнака, його вірші, зокрема, запам`ятали вірша «Бажаній нареченій», написаного 1961 р.: Ти мене полюбиш не за пісню, Ти мене полюбиш не за вроду – Ти мене полюбиш за залізну Відданість вкраїнському народу. (????) Йому писав у табір Олекса Гірник, який згодом, 21.01.1978, спалився за Україну на горі Чернечій у Каневі. (Так каже О.Різників. Сумнівно. Мабуть, то Микола Гірник, співв`язень.) Термін ув`язнення О.Григоренку скоротили ще на рік (Хто скоротив? Чому?) , звільнився він 1 жовтня 1961 р.. Повернувся в рідну Бородаївку. Переписав начисто у два зошити свої вірші, написав три прозові речі: «Повернення», «Мандрівка в юність». «Весняні бажання» (може, цю прозу він написав ще до ув`язнення?). Працював на будівництві комбінату, збирався вступати на філологічний факультет Київського університету. Листувався з поетами Миколою Гірником та Миколою Сомом, зокрема, на предмет видання збірки його віршів. Докоряв одному видавництву (якому?),: «Чому мене не друкують? Невже мордовські «плями» тому виною? Га? Це найімовірніше… Адже я антидержавних віршів не пишу. Чи, може, вдатися до гімнів і од? Та ні ж. Я надто розумний та чесний, щоби тільки славословити, «як в старі добрі часи»». Г. відгукнувся на добірку віршів юної поетеси з Вінниччини Олени Задворної, які були опубліковані в травні 1962 року разом з портретом (???) у «Літературній газеті». Відгуків на її вірші було багато, але дівчина відповіла лише йому. Пізніше вона написала: «Перший лист від Сашка з його поезіями справив не просто приємне враження, а й привабив особливою лаконічністю та стрункістю думок. Вірші зворушували одкровенням, емоційністю, мистецькою вправністю… Справді, я потай від усіх зробила свій вибір: так, це – мій хлопець, ідеалізуючи його за духовне, елегантне, багатовимірне слово». І скоро переконалася: «Сашко був людиною виняткової внутрішньої вроди, вольовою особистістю, завше сповнений духовної рівноваги і цілеспрямованості». Зав`язалося листування, що переросло в дружбу. У липні 1962 р. вони зустрілися в Києві, куди вона приїхала вступати до університету. Але вже у вересні одержала через другі руки листа від 18 серпня, якого Сашко не встиг відіслати. На Спаса, 19 серпня 1962 р., він з батьком і старшим братом пішов до Дніпра. На березі відпочивали й інші люди, і ніхто не зауважив, де подівся Сашко. Пошуки нічого не дали. Селом пішли чутки, що він сховався, щоб утекти за кордон. Кагебісти почали допитувати людей. Та на дев`ятий день тіло спливло нижче села. Мати впізнала його… 1967 р. у видавництві «Молодь» вийшов альманах творів молодих поетів «Вітрила». Серед них було три вірші Олександра Григоренка, зокрема, про "Дубровлаг". Про О.Григоренка писала Галина Гордасевич (???) Олекса Різників та Олена Задворна готують до друку збірку творів О.Григоренка. Бібліоґрафія: І. Олександр Григоренко. (Добірка віршів). Хочу. Матері. Щоденно. Олексі Різникову. Другові Павлові Фельченку. Співв`язенці // Українська культура, № … (…….), 2007, серпень. – С. 41. (Публікація Олени Задворної-Галай). Чи були ще публікації О.Григоренка? ІІ. Микола Кучер. Встань, поете, встань! // газ. «Придніпровський комунар», м. Верхньодніпровськ, №№ …..(……). – 1993. – . ………… (дати). Микола Кучер. Дубравлаг. Спогади, оповідання. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. – С. 31-38. Галина Гордасевич. (Де була її публікація?). Інтерв'ю Олекси Різниківа ХПГ від 25 березня 2000 року. Архів О.Різниківа: зошит віршів Олександра Григоренка. Олена Задворна-Галай. Спогади нареченої // Українська культура, № … (…….), 2007, серпень. – С. 38-41. (Також добірка з шести віршів). Архів Олени Задворної-Галай. Що у Вас є? Проект довідки склав Василь Овсієнко 4 березня 2007 року. Виправив 7-8 листопада 2007 року. Доповнять і виправлять Олекса Різників, Олена Задворна, Микола Сом. Доброго дня oleksariz, Шановний пане Олексо! Надсилаю Вам та Олені Задворній листа, проект довідки про Олександра Григоренка, уривок з Вашого інтерв`ю про нього (туди треба внести виправлення), спогад Миколи Кучера з його книжки "Дубровлаг", спогади Олени Задворної, які я засканував з журналу "Українська культура". Працюйте над книжкою! А насамперед давайте опрацюємо біоґрафічну довідку, щоб її вже поставити на сайт ХПГ. З повагою - Василь 8 листопада 2007 року. 13:45. Василь Овсієнко E-mail:Ovsienko@voliacable.com Шановні та дорогі пані Олено Задворна та Олексо Різників! Послав я Вам, пане Олексо, листа про Олександра Григоренка 4 березня 2007 року і проект довідки про нього для «Словника дисидентів», та не одержав відповіді. Перед тим я уважно перечитав усе , що мав. Тобто Ваше, пане Олексо, інтерв`ю та нарис Миколи Кучера. А також двічі перечитав вірші Григоренка. Скажу Вам щиро, що дуже вони мені до душі. Такі близькі і зрозумілі його щирі юнацькі почування, особливо коли пригадаєш себе в тому віці… Тим часом опубліковано зворушливі «Спогади нареченої» Олени Задворної, де я знайшов деякі дані, та не всі. Тому посилаю одночасно Вам і пані Олені цей поправлений варіант довідки для уточнення. Між вами трьома (Різників, Кучер, Задворна) є розбіжності. Треба їх з`ясувати. Піддавайте сумніву кожне написане мною слово, дату. 1. Треба встановити дату народження, дату арешту. У спогадах О.Задворної процитовано довідку (може, про звільнення?), що він засуджений 16-17 січня 1959 року за ст. 72 ч. І до шести років позбавлення волі. Треба б гадати, що за Кримінальним кодексом Азербайджанської РСР «антирадянська агітація і пропаганда». Але ж ця стаття (аналог ст. 70 КК РРФСР і 62 КК УРСР) була введена в дію 1.01.1961. Григоренка могли на початку 1959 р. судити, як і Вас, пане Олексо, за статтею 7 ч.1 «антирадянська агітація і пропаганда» Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 р. Він діяв до кінця 1960 року. Одне слово, потрібно мати ксерокопію чи дослівний текст тієї довідки. Там мусить бути й дата народження О.Г. Бажано ксерокопію, бо й печатка містить інформацію. 2. За Кучером, О.Г. закінчив школу 1956 року. Мабуть, того ж року, у вересні, він пішов у військове училище, де ніби пробув півтора місяця. Пані Олена пише, що звільнився він з училища в березні 1957 і тієї ж весни (якби точніше встановити) призваний в армію. Тобто, пане Олексо, не міг він брати учать в окупації Угорщини 23 жовтня 1956 року, про що Ви мені казали. Отже, вірш із рядком «Піднімає прапор Імре Надь» не є наслідком власних угорських вражень. Але про нього згадує й п. Олена (усно) і каже, що то поема. Чи збереглася вона? А М.Кучер пише, що О.Г. служив у Середній Азії та в Азербайджані. Навіть у табір його впустили в солдатській південній формі: з капелюхом. За «хрущовської відлиги» таке могло трапитися. То був він у Середній Азії? Чи тільки в Азербайджані? О.Задворна пише, що Сергій Чміль каже, що О.Г. призвали весною 1957, а Чмеля восени. Він служив з ним в одному батальйоні, а через місяців три О.Г. вже повели під конвоєм. Тобто десь у кінці 1957 чи на початку 1958. Може, Чміль помиляється? Як би уточнити хоч би місяці? Кучер пише, що слідство було нетривалим, але ж суд відбувся аж 16-17 січня 1959 року. Скільки ж Сашко прослужив? Коли був заарештований? 3. Зошит віршів, які я у Вас, пане Олексо, скопіював, закінчений у грудні 1961. Звідки він у Вас? Ви ж не привезли його з ув`язнення, бо звільнилися 1 квітня 1961 року. Зошит написаний рукою автора, так? Я за віршами намагався з`ясувати, коли ж він вийшов на волю. На с. 18 є вірш «Підсумки ув`язнення» (26.УІ.1961). На с. 19 (16.УІІ.1961) пише: «Вже недалеко заповітний мій день останній, перший день». На с. 28-29 є вірш при близьку свободу (15.УІІІ.1961), так само вірш «Батьківщині» (с.29, написаний того ж 15.УІІІ): «І, розв`язавши незабаром руки, переступивши табірний поріг…». 25-26.ХІ 1961 пише: «І ось тепер і боязко й несміло перед майбутнім я стою». А вже 6.ХІІ.1961 пише: «Та ось вернувсь я в рідний край» (с. 36) і журиться за дівчиною Аллою, яка вже вийшла заміж. Білява Алла згадувалася й раніше. І свій кирпатий ніс, про який вона йому колись необачно сказала. Вірш без дати, після 16.ХІІ.1961, с. 39-40, написаний явно на волі: «Лірично вдаль пливе Дніпра вода», і останній, на с. 41, теж: «Хай відцвіли в неволі наші маки». Отже О.Г. повернувся додому між 26 листопада і 6 грудня 1961 року. Микола Кучер каже, що восени. Ви, пані Олено, пишете, що О.Г. звільнився 1 жовтня (1961 року). Може, 1 жовтня і є датою арешту 1957, а ймовірніше 1958 року? Бо дали шість, скоротили до 3... Хто скоротив, чому? А Кучер каже, що зняли ще 1 рік. Незрозуміло, скільки ж він відсидів, разом зі слідством, три роки? Чи чотири? Чи два? 4. Кучер (і, мабуть, Різників) кажуть, що О.Г. карався в таборі суворого режиму управління "Дубравлагу" ЖХ-385/11, сел. Явас, Мордовія. А на книжках О.Г., привезених із Мордовії, які його мати передала Олені Задворній, є написи «14-й, 3-й табір (Мордовія)». Як це розуміти? Може, він був також у 14 «отряді» табору №3 (це Барашево)? 5. Ймовірно автор переписав свої вірші в зошит перед звільненням, а після звільнення дописав туди ще два вірші, без дати. А може й удома переписав ці вірші в один зошит. На с. 1 написано «І зошит». А чи був другий? Міг бути, адже він жив ще більше півроку, до 19 серпня 1962 року. Тільки навряд чи мав час на вірші, вже ж треба було працювати. Пані Олена каже по телефону, що в неї є два зошити віршів. Якого ж періоду другий зошит? Останнього півроку життя? Хочу мати ксерокопію рукопису чи й набір. 6. Перший вірш з епіграфом М. Гірника, датований 27-31.Х. 1957 М.Кучер називає поетів, з якими листувався Григоренко після звільнення: Микола Гірник і Микола Сом. Сом – відома особа, 1935 р.н., ще гарує, як огир, безбожно фантазує на теми шістдесятництва, у Києві чи під Броварами в Требухові живе, його можна знайти. Його перша збірка вийшла 1957 року. А Микола Гірник – 1923 р.н., з Черкащини, навряд чи досі живе. Перша збірка 1950 р.. Сашко згадує, що колись (на волі) читав матері «чисту душу Сома і зітхання щирі Гірника» (див. с. 8 зошита, 7.УІ.-26.УІ.1959). Може, колись юнакові ще на волі, до армії, потрапила в руки збірка Миколи Гірника і вони ще тоді якось познайомилися? А Ви, пане Олексо, згадуєте, що йому в неволю писав Олекса Гірник, який згодом, 21.01.1978 р., спалився на Чернечій горі. І ніби вірші Г. залишилися в Євгена, сина Олекси, нині депутата, і він їх не віддає. Чи не переплутали Ви чогось? Адже Олекса Гірник не писав віршів. Він не міг з Вами сидіти (сидів до 1948). Чому б Олекса Гірник писав листи Григоренку в Мордовію? 7. О.Г. переймався долею П. Грабовського. Є вірш про Грабовського на с. 22. Згадує «Вілюй», «вілюйський в`язень» (с. 23). Напророкував собі невільничу долю ще 27-31.Х. 1957, с.1: «Хоч, може, підеш на Вілюй».Писав: «Може ж десь за зубцями паркану і моя страждає Сигида» (це прізвище коханої Грабовського. Вона спалилася в неволі – «Співв`язенці», 6.УІ. 1961). Ймовірно, десь на етапі побачив чи почув жінку-політв`язенку? А ще Микола Кучер цитує вірша з «Вітрил». Його нема в зошиті. Ті «Вітрила» 1967 року, з трьома віршами Г., можна дістати. Може, вони в мене є в селі на Житомирщині є. Здається, там були й портрети авторів. Як поїду в своє село, то пошукаю. 8. Я не поціновую тут художніх вартостей та ідейного змісту віршів Г., які мені дуже подобаються. Сподіваюся, що це зробите Ви, пане Олексо, готуючи книжку. Ці вірші обов`язково треба видати, хоч би невеличким накладом. Разом зі спогадами про цю світлу душу, і біоґрафічною довідкою. Зі знімками. Може, листи знайдуться у Миколи Сома, бо Ви, пані Олено, пишете, що листи до Вас – пропали. Але кажете, що десь є три прозові речі: «Повернення», «Мандрівка в юність». «Весняні бажання». Пошукайте їх. 9. Десь у Жовтих Водах може бути його старший брат по батьку Григорій чи його родина (батько там доживав віку). Там можуть бути спогади батька, які можуть становити велику цінність. 10. Для Словника дисидентів (ІІІ книжка, що вийде колись на папері, а тим часом буде на сайті Харківської правозахисної групи http://archive.khpg.org потрібен знімок О.Г. портретного типу, можна й кілька. Сподіваюся, Ви, пані Олено, надасте мені їх, я засканую і поверну Вам знімки. Пані Олено й пане Олексо! Якщо Ви не зробите книжку свого друга, то ніхто не зробить. А я допомагатиму! З добрими зиченнями, насамперед здоров`я та творчої наснаги – Василь Овсієнко. 8 листопада 2007 року. Уривок з І н т е р в' ю з Олексою Сергійовичем Р і з н и к і в и м за програмою Харківської правозахисної групи взяв Василь Овсієнко 25 березня 2000 року в Києві. О.С.Різників: Ну, звичайно, ти ж чув про Сашка Григоренка із Дніпропетровщини, село Бородаївка. Він син учителів. Це унікальний чоловік. Боже, який це був поет! Це Симоненко, це Вінграновський, це Стус з нього був би – це колосальний чоловік! Ми з ним здружилися: я пишу вірші, він пише. Ми гімнастикою йогів займаємося. Ще коли я сидів у КГБ, то в мене була книжечка "Вправи йоги", українською мовою, переклад з болгарської. Я щодня по ній займався, навіть навчився робити "лотос". Щось місяців три чи чотири виламував ноги, поки навчився робити "лотос". Стійка на голові – все це я робив по півгодини. Причому ж у камері сидиш, там нема чого робити, то я зранку, ввечері, вдень. А тут Сашко. Ми йдемо за барак, станемо – дихання, нахиляємося, сідаємо. Вправи робимо. Сашко Григоренко – Боже, Боже, Царство йому Небесне, яка людина була! От він написав такого унікального вірша: БАЖАНІЙ НАРЕЧЕНІЙ Ти мене полюбиш не за пісню, Ти мене полюбиш не за вроду – Ти мене полюбиш за залізну (зітхає) Відданість вкраїнському народу. Бо й для тебе іншої любові, Відданості іншої нема, (я не можу спокійно про нього згадувати) Бо пісенній придніпровській мові Поклялась ти в вірності й сама. Та коли я душу буревісну, Переллю в живе життя своє, Ти тоді полюбиш і за пісню, І за вроду, вже яка не є! От хто міг в 1961 році сказати: "Ти мене полюбиш за залізну відданість вкраїнському народу"? Як це просто, як геніально сказано! Я цих слів не забував ніколи. От жаль. Був би з нього Вінграновський. Слухай, це така горда постава, мого зросту. В нього така постава, як у Вінграновського. Гордий хлопчина... За що він сидів? Йому дали три роки. Він служив в Угорщині і там написав вірші про повстання. "Піднімає прапор Імре Надь!" Прочитав їх хлопцям, а на ранок його взяли. Судили за ці вірші, дали три роки – за те, що він підтримав повстання в Угорщині, яке він мусив придушувати. Цей Сашко такі гарні вірші писав, і так легко. Він міг за день два-три вірші написати. У нього все було нормально, хлопець із села, тільки в армії служив, і все. Батьки в нього були вчителі, так що він був інтелігентний хлопець, розумний. Переживав, що в нього ніс кирпатий. Він його часто згадує у віршах: "мій кирпатий носик". Гордий, впевнений хлопчина. Якраз отаких банда і знищує. Незабутнього вірша присвятив мені Сашко: ОЛЕКСІ В краю чужім звела нас доля, Мабуть, для того, щоби ми Сказали людям правди голі І збереглись самі людьми. І ми йдемо шляхом чесноти, Йдемо без гімнів і без од, Щоб нам не міг очей колоти За лицемірність наш народ. У світ письменства, світ строкатий Ми переступимо поріг, І мусим те удвох сказати, Чого до нас ніхто не міг. Щоб наше серце променисте До читача могло дійти, То мушу я творити змісти, Творити форми мусиш ти. Слова незвичні, дивні теми, Не чута досі гострота – Хай все це з віршу, із поеми У душі людські заліта. І як би деякі не злились, Нам будуть слати і хвали, Бо, друже, так уже судилось, Щоб ми поетами були. Та не забудь, що в дні похмурі Звела нас доля, щоби ми Були в своїй літературі Крім всього – чесними людьми! 21.07.1961 р. В.В.Овсієнко: А що йому сталося? О.С.Різників: Я зараз розкажу. Пишемо ми собі вірші. Там у книжці "Наодинці з Богом" є вірш, який він мені присвятив. Що ми прийшли в літературу, то перш за все повинні бути порядними людьми. А: "Олексо, я буду творити змісти – творити форми мусиш ти". Бо він мене вважав трошки формалістом. Він писав традиційні вірші. Він листувався з Олексою Гірником. Я вже двічі говорив із сином Гірника, але ж ти бачиш, що який він чоловік, цей Гірник. Він каже: "Усі архіви забрала мачуха, я, – каже, – не знаю, де вони тепер". – "То знайди, – кажу, – листи Сашка Григоренка". Цей Гірник, батько, теж був героєм, бо він писав Григоренку в табір! Сашко іноді приходить: "О, Олексо, лист від Гірника прийшов! Ось він розглядає мої вірші і хоче надрукувати у "Літературній Україні". Синок Гірника нічого не може знайти. А до мачухи я не дійду. Я вже з Осипом Зінкевичем говорив, щоб вірші Сашка видати окремою книжкою. У мене є багато його віршів, на ксерокопію я зняв цілий зошит. З нами сидів хлопчина з Херсона. Ми його кликали "Півтора Івана" – високий, худий. У нього була ідея, що всі тільки про шлунок думають, у них шлункова філософія, тільки про жратву і все, а нема, щоб думати про велике. Так він мені запам'ятався. Його раптом посеред літа звільнили. Чи неправильно судили, чи ще щось. Я недавно зустрів його сина, Олексу Фальченка, на кораблі в Українському флоті служить. Народився 1964 року. Павло звільнився в 1960, стрів якусь жіночку... Є в мене їхнє сімейне фото. Хлопчик, Олекса, ще малий. Пройшло тридцять п'ять років, а ніби два роки тому. Він мені привіз зошит, до якого його вже покійний батько переписав чимало віршів Григоренка. Павло Фальченко... Покійний уже… Ми з Сашком ще трошки листувалися. 1962-1963 рік, "Літературна Україна" друкує вірші Олени Задворної з портретиком. Красива дівчинка, гарні українські вірші. Усі хлопці, такі, як я, такі, як ти, мабуть, звернули на неї увагу, бо вона мені потім казала, що 150 листів одержала, але один лист вона виділила – Сашка Григоренка. Вона йому відповіла. Він приїхав у Київ. Вони, як ото, знаєш, в Олеся Бердника двоє зустрічаються, любляться, ходять берегом Дніпра. І у них така любов була! Вони вирішили одружитися. Олена приїхала до нього в село, готувалися до весілля. За два дні до весілля він пішов на Дніпро купатися і втопився, хоч умів добре плавати. Потім вона листа мені написала, я приїхав у Київ, ми з нею зустрілися. Її влаштували у міськраду працювати. В університет вона чомусь не пройшла по балах, то працювала в міськраді. Олена Задворна. Це вона мені розказала про Сашка. Він дав їй мою адресу, то вона й написала мені. Отак загинув Сашко Григоренко. Я не знаю, чи не схожа ця смерть на смерть Івасюка, Горської. Ну, як це? Пішов купатися і втопився!? В.В.Овсієнко: А якого це року сталося? О.С.Різників: По-моєму, 1963-го, в мене десь є точні дані. Я все збираюся туди поїхати. Я колись зустрів його родичів, людей з того села. Вони казали, що батьків уже нема, але є якісь родичі. Це треба поїхати в ту Бородаївку над Дніпром. Ми коли знайомилися, він рекомендувався: "Сашко Григоренко, революційна Катеринославщина!" І не стало Сашка... (Лист В.Овсієнка О.Різниківу від 4 березня 2007 року, на який не було відповіді). Шановний та дорогий пане Олексо Різників! Я взявся написати біоґрафічну довідку світлої пам`яті Сашка Григоренка. Перечитав, що мав. Тобто Ваше інтерв`ю та нарис Миколи Кучера. А також двічі перечитав вірші Григоренка. Скажу Вам щиро, що дуже вони мені до душі. Такі близькі і зрозумілі його щирі юнацькі почування, особливо коли пригадаєш себе в тому віці… Між вами трьома є розходження. Треба їх з`ясувати. Тепер Ви ледве чи не єдиний у світі чоловік, який може виправити цю довідку. Піддавайте сумніву кожне написане мною слово, дату. А проблеми такі. 1. Не можу навіть установити дату народження, дату арешту, засудження, статтю, де це було, точну дату звільнення. Чи не та сама стаття в нього була, що й у Вас? "Антирадянська агітація і пропаганда», ст. 7 ч. 1 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 25.12.1958 р. 2. За Кучером виходить, що він звільнився восени 1961 року. А загинув на Спаса, 19.08.1962, маючи 24 роки. Отже, народився 1938-го. Бажано б установити точну дату. 3. За Кучером, О.Г. закінчив школу 1956 року. Мабуть, того ж року, у вересні, він пішов у військове училище, де пробув півтора місяця. В армію тоді призивали в 19 років, отже, його взяли в кінці 1956, а ще ймовірніше на початку 1957 року. Тоді навряд чи був він в Угорщині під час її окупації 23 жовтня 1956 року, про що Ви мені казали. Може, його послати в Угорщину пізніше? А М.Кучер пише, що служив Сашко в Середній Азії та в Азербайджані. Навіть у табір пустили його в солдатській південній формі: з капелюхом. За «хрущовської відлиги» таке могло трапитися. Як тоді виник вірш, про який ви свідчите, із рядком: «Піднімає прапор Імре Надь»? 4. Зошит віршів, які я у Вас скопіював, закінчений у грудні 1961. Звідки він у Вас? Ви ж не привезли його з ув`язнення, бо звільнилися 1 квітня 1961 року. Зошит написаний рукою автора, так? Коли ж він вийшов на волю? Простежмо за віршами. На с. 18 є вірш «Підсумки ув`язнення» (26.УІ.1961). На с. 19 (16.УІІ.1961) пише: «Вже недалеко заповітний мій день останній, перший день». На с. 28-29 є вірш при близьку свободу (15.УІІІ.1961), так само вірш «Батьківщині» (с.29, написаний того ж 15.УІІІ): «І, розв`язавши незабаром руки, переступивши табірний поріг…». 25-26.ХІ 1961 пише: «І ось тепер і боязко й несміло перед майбутнім я стою». А вже 6.ХІІ.1961 пише: «Та ось вернувсь я в рідний край» (с. 36) і журиться за дівчиною Аллою, яка вже вийшла заміж. Білява Алла згадувалася й раніше. І свій кирпатий ніс, про який вона йому колись необачно сказала. Вірш без дати, після 16.ХІІ.1961, с. 39-40, написаний явно на волі: «Лірично вдаль пливе Дніпра вода», і останній, на с. 41, теж: «Хай відцвіли в неволі наші маки». Отже О.Г. повернувся додому між 26 листопада і 6 грудня 1961 року, що підтверджує і Микола Кучер. Ймовірно автор переписав свої вірші в цей зошити перед звільненням, а після звільнення дописав ще два вірші, без дати. А може й удома переписав ці вірші в один зошит. 5. На с. 1 написано «І зошит». А чи був другий? Міг бути, адже він жив ще більше півроку, до 19 серпня 1962 року. Тільки навряд чи мав час на вірші, вже ж треба було працювати. 6. Перший вірш з епіграфом М. Гірника, датований 27-31.Х. 1957 М.Кучер називає поетів, з якими листувався Григоренко після звільнення: Микола Гірник і Микола Сом. Сом – відома особа, 1935 р.н., ще гарує, як огир, безбожно фантазує на теми шістдесятництва, у Києві чи під Броварами в Требухові живе, його можна знайти. Його перша збірка 1957 року вийшла. А Микола Гірник – 1923 р.н., з Черкащини, навряд чи досі живе. Перша збірка 1950 р. Сашко згадує, що колись (на волі) читав матері «чисту душу Сома і зітхання щирі Гірника» (див. с.8 зошита, 7.УІ.-26.УІ.1959). Може, колись юнакові ще на волі, до армії, попала в руки збірка Миколи Гірника і вони якось навіть познайомилися? А Ви згадуєте, що йому в неволю писав Олекса Гірник, який згодом, 21.01.1978 р., спалився на Чернечій горі. І ніби вірші Г. залишилися в Євгена, сина Олекси, нині депутата, і він їх не віддає. Чи не переплутали Ви чогось? Адже Олекса не поет. Він не міг з вами сидіти (сидів до 1948). Чому б Олекса Гірник писав листи Григоренку в Мордовію? 7. О.Г. переймався долею П. Грабовського. Є вірш про Грабовського на с. 22. Згадує «Вілюй», «вілюйський в`язень» (с. 23). Напророкував собі невільничу долю ще 27-31.Х. 1957, с.1: «Хоч, може, підеш на Вілюй».Писав: «Може ж десь за зубцями паркану і моя страждає Сигида» (це прізвище коханої Грабовського. Вона спалилася в неволі) («Співв`язенці», 6.УІ. 1961). Ймовірно, десь на етапі побачив чи почув жінку-політв`язенку? А ще Микола Кучер цитує вірша з «Вітрил». Його нема в зошиті. Ті «Вітрила» 1967 року, з трьома віршами Г., можна дістати. Може, вони в мене в селі на Житомирщині є. Здається, там були й портрети авторів. Як поїду на Проводи після Великодня, то пошукаю. 8. Я не поціновую тут художніх вартостей та ідейного змісту віршів Г., які мені дуже подобаються. Сподіваюся, що це зробите Ви. Ці вірші обов`язково треба видати, хоч би невеличким накладом. Разом зі спогадами про цю світлу душу, і біоґрафічною довідкою. Зі знімками. Може, листи знайдуться (у Миколи Сома, в Олени Задвірної). Поки що інтерес у мене один: пане Олексо, давайте насамперед напишемо якомога повнішу довідку зі знаками запитання, а потім звернемося до Олени Задвірної та Миколи Сома. 9. Десь у Жовтих Водах може бути його старший брат по батьку чи його родина (батько там доживав віку). Але ми не знаємо навіть його імени. Та й навряд чи родина щось би додала. 10. Треба знімок Сашка. Сподіваюся, він зберігся в Олени Задвірної. Вона в Києві живе? Ви мене з нею знайомили на 30-річчі УГГ. Може, надасте її адресу, телефон? Чи буде чемно мені до неї звертатися? Я попросив би знімок, щоб засканувати. І, може, вона вже щось додала б. Одне слово, якщо Ви не зробите книжку свого друга, то ніхто не зробить. А я Вам допомагатиму! З добрими зиченнями, насамперед здоров`я та творчої наснаги – Василь Овсієнко. 4 березня 2007 року (завтра – 34 роки від мого першого арешту, 5.03.1973, якраз на 20-річчя смерти Великого Деспота). Продовження |