Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
|
Борис МАТЮЩЕНКО
Продовження У ЖОРНАХ ГОЛОДОМОРІВ. ХРОНІКИ У творі йдеться про війну більшовиків з українським селом, зокрема на Дніпропетровщині Заперечення незгодних переконливо спростував тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко. Він резонно зауважив, що «згідно з українським законодавством, такі злочини, як геноцид, відносяться до компетенції СБУ; кримінальна справа порушена обґрунтовано і після ретельного розслідування направлена в український суд без будь-якого політичного підтексту». Перш ніж пред’явити звинувачення в геноциді і передати кримінальну справу до суду, порядні слідчі СБУ допитали тисячі й тисячі свідків у всіх 17 областях нашої держави, які в 1930-ті були в межах кордонів УСРР і де чинився геноцид; виявили понад 3,5 тисячі документів з неспростовними доказами скоєння навмисного масового вбивства людей: архівні книги реєстрації померлих від голоду в 1932-1933 рр.; річні звіти і ділову переписку зловмисників; висновки судово-медичних експертиз. Досудове слідство розшукало службові повідомлення зарубіжних посольств у 1932-1934 рр., зокрема італійських консульств у Харкові, Києві, Одесі, Ленінграді й посольства у Москві; дипломатичних установ Німеччини та інших держав. 31 грудня 2009 р. після узгодження з Генпрокуратурою Служба Безпеки спрямувала кримінальну справу в Апеляційний суд Києва, який 12 січня 2010 р. почав провадження, а наступного дня завершив розгляд. У прийнятій постанові суд підтвердив документальну обгрунтованість висунутого досудовим слідством обвинувачення про визнання Й.В. Сталіна, В.М. Молотова, Л.М. Кагановича, С.В. Косіора, В.Я. Чубара, П.П. Постишева, М.М. Хатаєвича організаторами злочину за «організацію здійснення у 1932-1933 рр. на території УСРР... геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення». Звинувачені, погодився суд, варті довічного позбавлення волі, але як покійники не зможуть відбути заслуженої кари і продовження розгляду справи втрачає сенс. У постанові суд зауважив, що національне законодавство передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочину геноциду і відповідає міжнародному законодавству. «Порушення СБУ кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 рр., тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України», не суперечить ні принципу заборони зворотної дії закону, ні принципу «nullum crimen sine lege» («немає злочину без визначення його законом»). Порушення кримінальної справи ґрунтується на принципах загального міжнародного права і нормах Конвенції 1948 р., які є частиною кримінального законодавства України і, зокрема, імплементовані у ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України». І хоча в ст. 7 Європейської Конвенції 1950 року сказано: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого міжнародного правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, які на час їхнього вчинення не становили кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом», - сама по собі давність злочину не може вважатися «перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію або бездіяльність, які на час їхнього вчинення становили кримінальне порушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями». Компетентне досудове слідство та український суд навічно заплямували більшовицьких катюг тавром жорстоких убивць на кшталт Гітлера, Гебельса, Герінга, котрі за скоєне теж не дочекалися вироку Нюрнбергзького процесу, однак у пам’яті людства вважаються страшними злочинцями проти людства. Адже досудовим слідством (СБУ) встановлено, а суд погодився, що «...наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років Сталін Й.В., Молотов В.В., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М з метою придушення української самостійності та недопущення відновлення незалежності української держави і тотального встановлення комуністичного ладу вдалися до жорстокої репресивної політики й розпочали суцільну насильницьку колективізацію сільського господарства та депортацію українських селян, незаконну конфіскацію їхнього майна, жорстокі репресії включно з фізичним винищенням українців. Споконвічні традиції землекористування і сільського господарства були знищені». 1928-1929 рр. в Україні почалося штучне безхліб’я і посилення масового спротиву селян жорстокому більшовицькому режиму. З метою карального придушення обурення й опору, злочинці «розробили план створення штучного голоду в УСРР... ...Здійснюючи свої злочинні наміри, Сталін Й.В., Молотов В.В., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М. застосували на території України у мирний час репресивний апарат комуністичного тоталітарного режиму, прийняли рішення і штучно створили умови для винищення голодом частини української нації». Звісно, що Євген Джугашвілі, онук Йосипа Сталіна, заперечив правдивість і законність висунутих слідством і підтриманих судом обвинувачень і зажадав від Генпрокурора України порушення кримінальної справи проти співробітників СБУ та суддів за «очорнення» й «опорочення» його діда. Науково-демографічна експертиза Інституту демографії і соцдосліджень Національної Академії Наук України авторитетно підтвердила факти убивства штучним голодом щонайменше 3 млн 941 тис. українців. А за підрахунками СБУ, кумулятивні втрати України внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. сягають понад 10 млн. жертв. 21 січня 2010 року рішення суду набрало чинності. Генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б) голова Ради народних комісарів СРСР В'ячеслав Молотов (Скрябін), секретарі ЦК ВКП(б) Лазар Каганович і Павло Постишев, член ЦК ВКП(б) перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, член ЦК ВКП(б) голова Ради народних комісарів УРСР Улас Чубар, член ЦК ВКП(б) другий секретар ЦК КП(б)У і в 1933 – 1938 рр. перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У Мендель Хатаєвич залишилися навічно заплямованими неспростованим тавром кримінальних злочинців. Але й нині не переводяться адвокати більшовицьких кримінальників 1921-1923 та 1932-1933 років. Відома ганебна позиція лідера «української» компартії Петра Симоненка. Час від часу з Петром Миколайовичем продовжує наче мимохіть погоджуватись і чинний президент України В. Янукович - кілька разів публічно знехтував законом України про визнанням голодомору-33 геноцидом. В Дніпропетровську, Кривому Розі та інших містах, зокрема, тієї ж ледь не до ноги вимореної Донеччини, вулиці, майдани і заклади культури залишаються «увічненими» іменами масових убивць українців, «прикрашаються» їхніми пам’ятниками. Тих ж В. Леніна та С. Косіора. Все частіше чути про наміри відновлення пам’ятників Сталіну; а в Запоріжжі його свіжий бюст цього ката вже «бронзовіє». 5 тисяч грн. «відвалив» недавно свіжооголошений «героєм козацької слави» чинний харківських мер. НОСИВ ВОВК ОВЕЦЬ — ПОНЕСЛИ Й ВОВКА 2002 року, в 70-ту річницю геноциду-33, видання Дніпропетровської обласної ради газета «Зоря» опублікувала в рубриці «Слід на землі» нарис свого колишнього головного редактора, заслуженого журналіста УРСР Георгія Бурейка - «Мріяв про демократію, а одержав кулю». Про те, «яким же насправді був один з керманичів Дніпропетровщини початку 30-х років минулого століття» — перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У в 1933 — 1938 pp. М. Хатаєвич. Автор не пошкодував епітетів й оцінив слід Менделя Марковича на Дніпропетровщині так: «...одразу ж (після прибуття в Україну і призначення другим секретарем ЦК КП(б)У, а незабаром і першим секретарем Дніпропетровського обкому КП(б)У – авт.) пірнув у безодню великих і дрібних проблем, що постали перед місцевою владою і кожною людиною»; «…його бачили у новонароджених колгоспах на польових загінках, у хатах бідуючих робітників і селян»; «становище змінювалось на краще»; «одержував стоси письмових подяк…»; «вшанований орденом Леніна, Мендель Маркович став ще більш популярним»; «іменем Хатаєвича почали називати колгоспи, заводи, фабрики, школи і вулиці». «Вигук : «Хай живе наш вождь Мендель Хатаєвич!» — ритуально лунав на багатьох зібраннях»; «діяв усупереч офіційним канонам»; «висловлювався не боячись»; «намагався захищати підозрюваних енкаведистами»; «виступав проти «авторитаризму», «вождізму»; «мріяв про демократію». І т.д., і т.п. За що, мовляв, і потерпів: «пришили», що «перший секретар одного з найкрупніших обкомів країни створив і очолив так званий «правоцентристський блок Дніпропетровщини», а в кінці жовтня 1938 року за вироком Воєнної колегії Верховного Суду був розстріляний. «Впав у могилу з тавром ворога і, кажуть, зі словами: «Майбутнє покаже, хто був правий». В 1956 р. його повністю реабілітували». Погодимося з шановним автором — ворогом сталінізму М. Хатаєвич не був ніколи. Не створював і вигаданого енкаведистами «блоку», хоча під тортурами й зізнався, що створив. І карну справу проти нього теж зшили білими нитками. Нема заперечень і проти реабілітації Менделя Марковича як жертви сталінських репресій. Та навіщо з ката робити демократа? 2010 року український суд залишив на М. Хатаєвичу незмивне тавро кримінального злочинця. Врешті-решт, поважний колега міг навіть з публікацій у друкованому органі Дніпропетровських обкому КП(б)У та облвиконкому газеті «Зоря» 1932-1933 рр., підшивки якої зберігаються в обласній філії Державного архіву, побачити й навіч переконатися, як ту систему, той механізм репресій і гноблення, ті жорна терору, жертвою яких став перегодом і сам, Мендель Маркович заповзятливо створював, дбайливо плекав і вправно використовував проти українських селян з винятковою наполегливістю, винахідливістю і бездушністю. 1932-1933 рр. М.Хатаєвич (як і 1921 – 1923 рр.) був ревним організатором голодомору в Україні, а на Дніпропетровщині, за оцінкою англійського дослідника Роберта Конквеста у книзі «Жнива скорботи», Мендель Маркович залишив по собі чи не найвищу в Україні гекатомбу з сотень тисяч жертв і прощення йому нема й не буде. Щоправда, офіційна статистика жертв голодомору-33 в одному з найхлібодарніших регіонів, як і в Україні взагалі, відсутня. У численних канібальських по суті виступах Хатаєвича того часу немає і прямих закликів чи наказів морити українських хліборобів голодом. В 1932 році слово «голод» взагалі було відсутнє в лексиконі Менделя Марковича. Та з опублікованих у газеті «Зоря» закликів, , постанов, директив і вказівок, промов і статей М. Хатаєвича навіч постає його зловісна й ганебна роль організатора геноциду в Україні та на Дніпропетровщині. Отож вийшло у його долі наче в примовці: «Носив вовк овець — понесли й вовка». В Україну М.Хатаєвич прибув наприкінці 1932 року 40-літнім кадровим компартійним номенклатурником з досвідом дореволюційного продавця більшовицьких газет у Гомелі, заворга й завагітпропа Самарського губкому ВКП(б), начальника «подиву» й «поарма» (служб постачання дивізії та армії - авт.) на Західному фронті з Польщею, секретаря Гомельського й Одеського (до речі, останнього - в голодомор 1921-1923 рр. – авт.) губкомів, відповідального інструктора і заступника Й. Сталіна як завідуючого кадровим організаційним відділом ЦК ВКП(б), секретаря Татаркому ВКП(б) в 1925 — 1928 pp. і Середньо-Волзького бюра ЦК ВКП(б), члена ЦК ВКП(б). 12 жовтня 1932 р. Пленум ЦК КП(б)У ввів М.Хатаєвича до складу, як тоді писали, свого «політбюра та оргбюра» й обрав другим секретарем компартії України. Через два тижні після обрання, 23 жовтня 1932 року, М. Хатаєвич, практично здійснюючи злочинний намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева та інших по вчиненню геноциду українських селян, за своїм підписом надсилає всім обкомам, міськпарткомам та райпарткомам КП(б)У директивний лист з вказівками прийняти особливо рішучі заходи для вилучення у селян хліба. З Москви в Україну М.Хатаєвича й відрядили для пришпорення вкрай начебто незадовільних темпів хлібозаготівлі, щоб (з резолюції оргпленуму ЦК КП(б) У): «а) примусити куркульсько-заможну верхівку виконати тверді завдання; б) ужити рішучих заходів до тих, що злісно ухиляються від здачі і розбазарюють хліб». М. Хатаєвич, як видно з надрукованого в пресі виступу перед партактивом республіки, сам був слухняним й інших спонукав до рішучості: «...перелім повинен статися найближчими днями... за найближчу 5-денку треба заготувати 14 млн. пудів». За п’ять днів 224 000 тонни! - в 4 рази більше, ніж спромоглася Україна за півтора місяця після початку «хлібоздачі». Задля такого «переліму» М. Хатаєвич зажадав «не ідеалізувати колгоспника», не вважати, ніби «він уже не хоче вирвати від пролетарської держави для себе». Треба, зажадав Мендель Маркович, поставити селянина в такі умови, щоб «він сам вважав свій обов'язок перед пролетарською державою за свій першочерговий обов'язок». Словом, скорити, зігнути, психологічно зламати, а не схоче сам умерти – відняти все їстівне й заморити голодом!.. Вимога адресувалася у першу чергу керівництву Дніпропетровської та Одеської областей, які мали засипати майже 50% доведеного Україні «пляну хлібоздачі», але «не справлялися». Отож 29 січня 1933 року, за вказівкою зверху, позачерговий пленум Дніпропетровського обкому КП(б)У «зміцнив керівництво області» і обрав М.Хатаєвича ще й своїм першим секретарем. Виступаючи перед учасниками оргпленуму, Мендель Маркович з трибуни висловив своє переконання, що Дніпропетровщина давно справилася б з планом хлібозаготівель, «якби не церемонились» і «не панькалися» з селянами. «Знайти», «виявити», «забрати», «засипати», «мобілізуватись», «не вдаватися у сльозоточивість», «не щадити ворогів», «широко використовувати тверді заходи впливу, суворі репресії», «викидати з колгоспів, водночас позбавляючи... садиб та присадибних ділянок», «вдаватися до усіх законних заходів державного примусу» — так, по його ж виразах, зібрався Мендель Маркович як «вождь області» реалізувати своє хвалене вміння по «організації роботи активу». І не варто переоцінювати обмовку про законність «заходів примусу» — йшлося про узаконене «революційне» насильство в ході тотальної викачки продуктів харчування у селян. «Тих партійних, радянських, колгоспних керівників, які не доб'ються найближчими днями корінного перелому в хлібозаготівлях... обком ...розглядатиме як найважчих злочинців перед партією і революцією... і каратиме з усією суворістю!» — попередив М.Хатаєвич секретарів парткомів усіх рівнів і начальників політвідділів МТС (машинно-тракторних станцій). Виступаючи 7 лютого 1933 р. в Харкові на пленумі ЦК КП(б)У, М.Хатаєвич так зорієнтував актив партії: «Від суворих репресій... ми не повинні й не можемо відмовитись. Навпаки, ми повинні... настійніше й суворіше бити,.. як на фронті!..» Отже, виморювати і вбивати? Питання риторичне - обібране українське село вже й так напропалу голодувало. А Мендель Маркович марив «...перелімом у настроях значної частини колгоспників.., що були охоплені дрібно-буржуазною стихією, що розгнуздалися, що погано працювали в колгоспі, що хиталися у бік куркуля. Тепер ці колгоспники усвідомили, що вороття назад нема». З могили? Мабуть. В партархіві Дніпропетровського обкому Компартії України зберігається, скажімо, такого змісту «Информационное письмо о случаях голода», надіслане 25 лютого 1933 року секретарем Кам'янського (Дніпродзержинськ звався Кам’янським — авт.) міськпарткому Свірським першому секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У М.Хатаєвичу (дослівно мовою оригіналу): «По сведениям уполномоченных горпарткома, тщательно проверенных ими самыми и доверенными врачами, в отдельных селах за последние дни установлены факты опухания и болезней от недоедания. Приводим эти факты. По с.(елу) Красно-Ивановке (сообщение уполномоченного ГПК т. Маева) установлены 2 следующих случая: 1. НАВАЛЬНЫЙ В., член колхоза им. Молотова с 1931 г., семья 8 ч.(еловек), из них детей до 15-летнего возраста —5 чел. Трудодней имел в 1932 году 359. Получил из колхоза хлеба 8,51 цент, плюс 94 кг общественное питание, всего 9,45 цент. Сдано в хлебозаготовку, как незаконно полученных (на зароблені трудодні — авт.) 4,11 цент. Имел посев на усадьбе 0,16 сот. га, сдал с этой площади 1,09 цент. (При максимальній урожайності 1932 року 11 центнерів з гектара, на 16 «сотках» городу могло вродитися щонайбільше 1,76 цент. — авт.). Имеет корову (тельная, не доится). За несдачу незаконно полученного аванса и отказ от работы по хлебозаготовкам (был выделен ответственным за хлебозаготовку от правления колхоза) Навальный был выведен из правления и исключен из колхоза. Из всей семьи лишь сын работает. Сам Навальный, его жена и остальные дети, по заключению гл. врача больницы Губермана, к работе не годны, из-за истощения и опухолей. 2. ВЕРЕЩАКА Н., того же села (Червоноіванівка – авт.). Бывший рабочий совхоза «Красный воин», откуда уволен за сокрытие 9 пуд. жита (тобто не повернув одержане на трудодні – авт.). Коровы нет. Семья 8 ч., трудоспособных 1 ч. Вся семья лежит опухшая. Заключение врача Губермана, что кормить хлебом сейчас нельзя. Нужно поддерживать легкой пищей. (В Апеляційному суді м. Києва свідки показали, що радянська влада ніякої - ні продовольчої ні медичної - допомоги не надавала голодуючим - авт.). По сел. Кринички. Индивидуальщица (одноосібниця — авт.) Мирошниченко заявила сельсовету, что она и дети голодают и просила продать с маслобойки макуху. Уполномоченным ГПК т. Немировченко и врачом-коммунистом т. Рудыком установлено, что Мирошниченко, единоличница, вдова, муж которой умер в 1932 г. (работая на мельнице машинистом), действительно голодает. Земли полевой не имеет, имела небольшой огород. Имеет 6 ч. детей в возрасте от 14 лет до 4 мес. Дети опухли. Овощей, кроме 1 — 2 кил.(ограма) бураков — нет. Как в Кр. Ивановке, так и в Криничках нашим уполномоченным приняты меры к обеспечению указанных семей продуктами через местную кооперацию и колхоз. Кроме того нами получены сведения от секретарей ячеек с. Васильевки и Николаевки о наличии в селах случаев болезни и опухания из-за отсутствия хлеба. По с. Васильевке (секр. яч(ейки). Т. Величко). 1. ТЕРЕЩЕНКО Я. А., чл. колхоза, семья 3 ч., все взрослые. Сам Терещенко, имеющий 65 лет, не работает из-за отека ног и живота. Жена и внучка работают. Трудодней выработали 350, в колхозе наход. со дня организации. Получили на трудодни 120 кг плюс 80 кг обществ.(енное) питание —200 клгр. Возвратили (забрали зароблене як «незаконно одержане» — авт.) 200 клгр. Коровы нет. 2. КУЯН О., чл. колхоза, семья 5 ч., трудоспособных 3 ч., работает сам Куян и дочь. Трудодней 300. Получил от колхоза с общественным питанием 129 клгр. Имеет корову (не доится). Питаются бураками, капустой. У жены и детей отеки. 3. КУЯН П.М., чл. колхоза труд.(одней) 400. Получил хлеба с общественным питанием 228 клгр. Семья 6 ч., из них 4 нетрудоспособных. Есть корова, но не доится. Вся семья, за исключ. жены, лежит. У всех опухоли на животах и лице. Питаются бураками и суданкой. В осмотре приним. участие врач-коммунист т. Сибачин. По с. Николаевке (секр. п(арт)/яч(ейки). Рябоконь). 1. ЛУБЕНЕЦ Я., чл. к-за, бедняк, семья 5 ч. Трудодней 300. Получил хлеба 309 клгр., возвратил (відняли – авт.) в хлебозаготовку 119 клгр. Коровы нет. При проверке (обшуці! – авт.) никаких продуктов и хлеба не оказалось. Семья опухшая. 2. ОМЕЛЬЧЕНКО С.М., чл. к-за, бедняк. Председатель ревизионной комиссии колхоза. Семья 8 ч., трудодней 478. Получил хлеба 350 клгр., возвратил (як «свідомий активіст» – авт.) — 110 клгр. Коровы нет. При проверке ни хлеба, ни овощей не оказалось. Семья и сам Омельченко больны от недоедания, дети лежат. 3. КОЛОМОЕЦ Прасковья, канд.(идат) парт.(ии), чл. колхоза. Семья 4 ч. Трудодней 270. Получ. хлеба 200 клгр, возвратила 90 клгр. Активно работала по хлебозаготовкам (забирала й виказувала хліб у сусідів? – авт.), в последнее время от работы отошла из-за голодания, лежит в постели. Наряду с этими фактами в отдельных селах выявлено, что кое-кто провоцирует (тобто обурюється – авт.) о голоде на отдельных фактах действительно тяжелого положения. В этом же селе Николаевка, на собрании бригады колхозников, при обсуждении плана засыпки семян, колхозница Буц Анна выступила с требованием о помощи («провокація!» - авт.) в связи с тем, что она и дети пухнут от голода. При проверке выяснено, что Буц А. имеет 2 пуд. зерна (32 кг — авт.) и 6 мешков картофеля (багачка! куркулька! провокаторка! – авт.). В с. Кар. Хутора (теперішня Миколаївка Криничанського району — авт.), секр. яч. Рыжко, со стороны отд.(ельных) коммунистов и единоличников также были случаи провоцирования на почве голода: 1.CAMOBAP Г. Д., единоличник, имел задание по контрактации (за попередньою домовленістю обіцяв добровільно здати хліб державі — авт.) 11,4 ц., сдал 4,66 ц. Распространял слухи о том, что вся семья его голодает. Однако, при проверке (обшуку – авт.) у него найдено на чердаке 2 ц. жита и 1 ц. кукурузы. 2.ВОДОПЬЯН Ульяна, кол-ца, вдова, имеет 389 трудодней. Во время мобилизации семян (примусова здача зерна для посівного фонду — авт.) заявила, что голодает, симулировала больную от голода, распространяла это среди колхозников, требовала от правления колхоза хлеба и буряков, чтобы она и дети не умерли от голода. Колхозная бригада установила, что Водопьян является дочерью кулака. У нее обнаружено до 2 пуд. муки (зо 32 кг — авт.), 1 пуд фасоли, 8 клгр. проса., 6 клгр. пшена, 1 центр картофеля и соленья. Этот случай широко проработан и осужден колхозниками. Водопьян исключена из к-за (завідомо приречена з дітьми на голодну смерть! – авт.). Во всех случаях, где после проверки выявл. действит. случ. голодания, принимаются меры продовольственной и медицинской помощи. Секретарь гор. п/кома Свирский». Весною 1933 року робити вигляд, ніби нічого не бачиш і мовчати, стало, мабуть, незручно. Хатаєвич почав обмовлятися про «поодинокі» випадки голоду, звинувачуючи в них селян, котрі, за просторікуванням Менделя Марковича, буцімто «...прагнули піджитися на продажі хліба за ринковими цінами... ...урвати від держави... для власної користи...» (з літа 1932 р. торгівля зерном була категорично заборонена, а ринки незабаром прикриті чи й ліквідовані; ще восени під приводом охорони від «розкрадання» все збіжжя включно з насінфондами примусово було до зернини вивезене з колгоспів у так звані держзернозсипища – авт.); «багато хліба роздали на трудодні» (деінде колгоспникам щось платили, потім заборонили розраховуватися спочатку до 15 січня 1933 р., а потім — до завершення хлібоздачі та «зсипання» насінфондів; роздане почали відбирати – авт.); розтринькали «на громадське харчування... ледарів, дармоїдів і злодіїв». Вказівки з погрозами сипалися зверху вниз, а «кампанії» з «мобілізаціями» не припинялися ні на мить. То зганяли селян у «бригади по самообкладанню» зерном, то примушували переобмолочувати начебто несумлінно обмолочену солому й перевіювати «погано перевіяну полову». Колгоспам і бригадам безперервно спускалися зі стелі завідомо непосильні примусові наряди по хлібозаготівлі й засипці насіннєвих фондів. Під невгаваючі погрози й заклики М. Хатаєвича до безпощадних розправ і репресій: «Хай колгоспна маса знає, що вона повинна виконати усі вимоги, які держава ставить перед нею...Якщо в окремих селах і колгоспах будуть такі люди — хай навіть і не куркульського походження — то ми з ними панькатися не будемо і підемо...на суворі заходи. Ми цих людей ...суворо каратимемо... Якщо навіть немає лишків,.. — урізати від свого споживання добровільно». Словом, віддавайте і помирайте. Все одно заберемо! Ніяких лишків в обібраних до цурки селян давно не було, «урізати» теж ні від чого. Однак М.Хатаєвич наполягав на «змобілізації колгоспного активу... на викриття прихованого незаконно розданого хліба...». До виявлення «ям з хлібом» підбурювали навіть малих дітей, а старших донощиків заохочували 10 — 15-відсотковою часткою забраного у родичів чи сусідів збіжжя. Для участі в «ударних штурмових 5-денках виявлення ям з хлібом» з обласного центру в села виряджалися озброєні металевими щупами спеціальні загони. Мендель Маркович показував їм зразок — персонально никав по селах і, навіч демонструючи рядовим так званим «буксирам» особисту більшовицьку заповзятливість і бойовитість, стягував на ряднах з печей помираючих стариків зі жменями гороху, проса та іншого збіжжя. (Журналіст Іван Мережка з обуренням переказував спогади свого діда про те, як до них у село Першотравенку Магдалинівського району приїздив Мендель Маркович і власноруч стяг його на рядні з печі, а виявлену пригорщу квасолі зсипав у мішок і забрав). Приховати повальний мор у селах стало неможливо. Зате можна було ... звинуватити замучених, запудрити мізки ще живим. «Це ті мруть, — зомбує Хатаєвич зібраний на черговий «хурал» комсомольський актив області, — які не змогли вкрасти в колгоспах зерна, або в яких вкрадене зерно вдалося відібрати» (визнав, отже - відбирали!- авт.).
|