Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
|
Віталій КУЧЕР МІЙ БАТЬКО МИКОЛА КУЧЕР
Спогади Народився 2 квітн1932 року в с. Широке Верхньодніпровського району(нині Криничанського району) в простій селянський сім'ї. Він був другою дитиною. Старший брат Іван 1929 р. народження. Дід Іван Васильович, працював рахівником в районі. Баба — Килина Іванівна, працювала в колгоспі, а потім стала домогосподаркою. Той факт,що дід був радянським працівником, а не колгоспником, зіграло не останню роль в 1932-33 рр. під час голодомору. Дід отримував продовольчі карточки а баба вміло (економічно) їх використовувала. Батько з дитинства дуже багато читав. Мабуть, чи в вочевидь, література плюс генетика, баба в розмові завжди вставляла прислів’я віршики, я впевнений, що літературний хист у батька від баби плюс важке життя зробили з мого батька особистість. В школу пішов вчасно, але у зв’язку з війною закінчив пізно. Змолоду батько бачив несправедливість і жорстокість зі сторони радянської влади. В 1946 р. посадили старшого брата Івана. Вліпили десятку.* В 1945 р у баби відрізали землю, (дід був на фронті) і дядько на сільраді наклеїв листок з критикою районної влади. Йому було 16 років. Через рік поїхав Іван Іванович на Колиму в шахти. Дід, прийшовши з фронту у 1945, здається, тільки раз і бачив сина перед Колимою. В 1951 р. батько поступив в Дніпропетровський університет на факультет філології. В непересічної людини, а таким був мій батько, не могло не виникнути конфлікту з радянською владою. Наслухавшись радіо «Свобода» батько написав два листа до редакції радіостанції на зразок діалогу: з чимось згоден, з чимось ні. Листи не підписував. З тематики листа було очевидно, що писав студент. КДБ провело у вузах області диктанти і за почерком батька знайшли. Коли писали диктант (а він був проза планом) батько вже відчув, що шукають його. Через місяць батько був у СІЗО. Судили його в Дніпропетровську. Звинувачувачем виступав Ватченко. майбутній 1 секретар Дн. Обкому партії**. Дали ту ж десятку, що й старшому братові. В 1956 р. закінчився термін старшого брата і почався меншого. Цей факт остаточно зробив з мого діда Івана Васильовича антирадянщика. Одну дитину посадили, потім другу, плюс те, що він бачив, як живуть люди в Європі і, в результаті, скільки пам`ятаю, як зустрінуться Кучері, так і лають совєтську власть на всі заставки. Після смерті Сталіна і тимчасової відлиги,знову почалось закручування гайок, і знову табори почали поповнюватись новими політв’язнями. Батько був серед них. Відбував покарання в Мордовії. В цих «університетах» недоліку в цікавих людях не було — музиканти, поети, вчителі, художники і т.д. — представники всіх народів СРСР. В Мордовії остаточно сформувався світогляд мого батька. Він отримав такий кругозір, такі знання, які на свободі ніколи не здобув би. В 1959 р після перегляду справи батька випустили, але все життя КДБ не випускало його з поля зору. Важко переживав виклик в КДБ «на розмову». Змушували стати «сексотом», лякали новими термінами. Особливо важко було у 1972-1980 рр. В 1980, перед Олімпіадою, батькові зателефонували із Києва товариші і попередили, що почались арешти української інтелігенції. Батько тоді розпродав масу книг дореволюційного видання по історії України. Після відбуття покарання з 1959 по1962 рр. батько працював в сільських школах Дніпропетровщини. Закінчив заочно ДДУ. Створив сім’ю в1963 р. Мама мала кімнату 10 кв.м. в комуналці, де жили 3 сім’ї. Коли почав писати батько, точно не знаю, але думаю що після зони. Батько знав і товаришував з багатьма цікавими людьми. В таборі він подружився з Віталієм Черемхою, бандерівцем. якого в 16 років полонили НКВ під час бою. Товаришував з музикантом Корецьким, композитором Барвінським. В Дніпродзержинську, де він жив, дружив з письменником О. Плєвако, поетом В. Сіренком. Микола Іванович був активним членом дніпродзержинської літературної групи. За життя видав 5 збірок, часто друкувався в українській періодиці. В 1988 р. батько був реабілітований а в 1989 р. був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Був активним членом товариства «Просвіта». Починаючи з середини 80-х батько почав хворіти, а з 90 це переросло в серйозну хворобу. Діагноз: хвороба Паркінсона. Все життя батько отримував велику фізичну і моральну підтримку від дружини, Людмили Несторівни. Помер батько у вересні 1999р. Мами не стало через 10 років. Пухом їм земля. Син — Віталій Кучер. (З особистого архіву Віталія Миколайовича Кучера) _______________ *Іван Іванович Кучер. 1929 року народження. Електрозварник Дніпродзержинського металургійного заводу. В 1945 році у сім`ї Кучерів відрізали частину земельної ділянки. На сільраді наклеїв листівку з протестом проти дій районної влади. Звинувачений в антирадянській агітації, 8 січня 1946 року засуджений на шість років позбавлення волі. Реабілітований в 1991 році. (Архів Управління СБУ в Дніпропетровській області. Спр. П-24778_ **О.В. Ватченко в 1956 році був другим секретарем Дніпропетровського обкому КП України. З М.Кучером зустрівся в якості голови юридичної комісії Президії Верховної Ради України, що розглядала справи засуджених. |