Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
|
Василь ОВСІЄНКО
ДОВГАЛЮК БОРИС ПЕТРОВИЧ
01.07.2007 джерело: Інтерв`ю 1.04. 2001. ДОВГАЛЮК БОРИС ПЕТРОВИЧ (нар. 13.07. 1931, с. Харківці, Остропільського р-ну, Кам`янець-Подільської обл. (нині Старосинявський р-н, Хмельницької обл.) Учасник дисидентського руху, просвітянин, громадський і політичний діяч, доктор технічних наук, професор. З бідної селянської сім`ї, де було четверо дітей. Мати, Горобець Марфа Федорівна, 1905 р.н., втратила на колгоспній роботі здоров`я і померла у віці 55 р.. Батько, Довгалюк Петро Кирилович, 1904 р.н., прожив 78 р. Навесні 1941 р. сім`я переїхали в с. Дружба Щорського р-ну (тепер Криничанський р-н) Дніпропетровської обл., де Борис уперше побачив білий хліб. Під час війни батько, як механізатор, намагався вивести колгоспну механізовану колону за Дніпро, але не встиг. Його взяли на фронт у кінці 1944 р. У голодному 1946 р. радянська влада забрала весь урожай, зібраний на городі, – два мішки кукурудзи. Борис згадує, що 1942 р. німці, відбираючи збіжжя у заможних селян, у їхній бідняцький двір навіть не заходили. Навпаки, видавали на людину по 300 г борошна на день. Борис 1946 р. закінчив 6 класів і вступив у Дніпродзержинське ремісниче училище № 1. Там видавали по 800 г хліба, який він сам не їв, а приносив сім`ї, що пухла від голоду. Рятуючись, сім'я повернулася на Хмельниччину. 1947 р. батько, йдучи з роботи, нарвав колосків на колгоспному полі – і був ув`язнений на 7 р. В училищі Борис рік не відкривав рота, бо не знав російської мови і над ним насміхалися. Закінчивши училище, працював електриком на секретному Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ), де збагачували уранову руду. Пішов у 8-й клас вечірньої школи, склавши за 7-й клас екстерном, середню школу закінчив 1951 р. Самотужки займався спортом, по суботах і неділях ходив в аероклуб, налітав 42 години, став пілотом. Йому пропонували вступити у військове училище, та попри глибокі знання, блискучі дані пілота і спортсмена, його не прийняли, тому що батько був ув`язнений. 1951 – 1957 рр. Д. навчався у вечірньому Дніпродзержинському металургійному інституті за фахом інженер-металург. Займався спортом, організовував велотуристичні подорожі. Ще 1952 р. йому пропонували вступити в КПРС. Погодився лише 1955 р., коли настала «хрущовська відлига». Наслухавшись на зборах матеріалів ХХ з'їзду з критикою культу особи Сталіна, почав проявляти громадянську й політичну активність. Випускав цехову стінгазету з карикатурами на начальство, на безладдя. Газету зірвав парторг. 1955 р. одружився з Євгенією Олексіївною Крисою, яка закінчила індустріальний технікум, потім заочно Харківський будівельний інститут за фахом «теплогазозабезпечення та вентиляція». Дочка Валентина 1956 р.н., син Віталій 1960 р. н. Одержавши диплом інженера, працював у проектному відділі, у відділі матеріально-технічного забезпечення ПХС. З 1960 до 1981 р. працював у Дніпродзержинському відділенні Дніпропетровського науково-дослідного Інституту автоматизації чорної металургії (НДІАЧермет). Поступив у заочну аспірантуру, 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Установлення взаємозв'язку між параметрами доменного процесу з метою його автоматизації". Організував лабораторію з проблем автоматизації доменного процесу, працював над докторською дисертацією. Якось, захворівши, в лікарні мав нагоду наслухатися по радіо, як заможно живе незалежна Фінляндія, і зробив висновок: це тому, що вона не будує соціалізм радянського зразка. На прохання дружини написати контрольну роботу з марксизму-ленінізму начитався праць В.І.Леніна з національного питання, зокрема, «До питання про національності або про "автономізацію"», і вирішив, що несправедливість у національному питанні виникла тому, що партія не дотримується настанов Леніна, який розрізняв націоналізм нації гноблячої і пригнобленої, гостро критикував російський великодержавний шовінізм, відстоював статус національних мов у республіках як державних. Д. зацікавив національним питанням співробітників своєї лабораторії. З нагоди 50-річчя радянської влади на Україні написав листа до Верховної Ради УРСР з запитаннями: «Які ж успіхи в Україні за п'ятдесят років? А саме: скільки шкіл було на Україні до 1917 року і скільки є тепер? Скільки тепер шкіл на Україні, де навчання проводиться українською мовою? Скільки було до 1917 року і скільки є тепер вищих учбових закладів на Україні з навчанням українською мовою і в яких саме містах? Відомо, що в державних установах і на підприємствах українська мова заборонялась. У яких тепер державних установах і на підприємствах розмова і ділова переписка ведеться українською мовою? За роки радянської влади з’явилися дитячі садки і ясла. Чи багато дитячих садків і ясел у містах, де виховують дітей українською мовою?» Листа підписали шість інженерів. Аналогічного листа вони направили в газету «Правда» за зміненими прізвищами, просили відповідь опублікувати в газеті. Поширилися чутки, що в місті існує націоналістична організація. Тоді Д. підготував листа в райком КПУ, щоб колективові відділення НДІАЧермет прочитали лекцію про проблеми, які вони зачепили в листі до Верховної Ради. Лекторка, яка прийшла через місяць, не змогла впоратися з добре підготовленою аудиторією, обурилася і написала доповідну в райком КПУ, що Д. організував націоналістичні запитання, промови. Д. завжди поводився як українець, відстоював свою національну гідність і пробуджував її в оточуючих. Багато хто з інженерів під його впливом переходив на українську мову. Д. ближче познайомився з поетом Володимиром СІРЕНКОМ, який «за націоналізм» був виключений з партії восени 1967 р. У січні 1968 р. вийшов роман Олеся Гончара «Собор», де порушувалися питання екології та збереження національних духових цінностей. Д. порадив своїм студентам купити роман і прочитати його. Навесні 1968 р. розпочалася кампанія проти роману, особливо на Дніпропетровщині, оскільки в головному негативному герої роману впізнав себе секретар обкому КПУ О.Ватченко. На зборах районного активу Д. запитав лектора з Києва, що саме потрібно критикувати в романі «Собор». Інструктор райкому Л.Рудін пообіцяв пояснити це після лекції сам-на-сам. Але він виявився компетентним лише написати донос: "Довгалюк навязал дискуссию по "Собору" Гончара, показал при этом превратное понимание нашей действительности". Донос підписали 30 комуністів з невідомих Д. організацій, які цієї розмови не чули. У червні 1968 р., саме тоді, коли Д. за наказом Мінчормету СРСР мав їхати у Новокузнецьк для участі в роботі міжвідомчої комісії, призначили партійні збори з розглядом його персональної справи. Райкомівці прийшли на збори в «сталінках», а член комісії райкому Чиргінець заявив: "Довгалюк пов'язаний із закордонними розвідками, веде під їхнім керівництвом антидержавну, антипартійну пропаганду – його треба виключати з партії". Партійні збори Дніпродзержинського відділення НДІАЧермет проголосували за виключення, а потім комуністи поодинці підходили й питати, чи справді він пов`язаний з іноземними розвідками. Якби не це – вони голосували б проти виключення. Довгалюк подав апеляцію в міськком партії. Майже весь відділ інституту автоматики, понад 50 осіб, звернувся в міськком партії з колективним листом, у якому позитивно характеризував Д.: «Ми вважаємо, що неправильно чинять з Довгалюком. Він чесна, порядна людина». Міськком партії прислав свого представника, який викликав у кабінет начальника відділу всіх, хто підписав листа, і пропонував відмовитись від свого підпису. Деякі заявили, що підтримують рішення райкому. У зв`язку зі введенням 21.08. 1968 р. військ Варшавського договору в Чехословаччину, посилилася внутрішня реакція. Бюро міськкому, а потім обкому, підтвердили виключення, додавши звинувачення: «Він знав про всі події в Чехословаччині та підтримував їх». Посилання Д. на праці Леніна секретар обкому О.Ватченко відкинув, грюкнувши кулаком по столу: "Нема такого в Леніна!" Комісія партійного контролю при ЦК КПУ вирішила, що немає підстави скасувати рішення обкому партії. Д. подав апеляцію до ЦК КПРС. Зусилля інструктора Комітету партійного контролю Федора Печеного, родом з Запоріжжя, були марні: КПК під головуванням А.Я.Пельше не поновив Д. в партії. Д. заборонили керувати лабораторією і будь-яким колективом та викладацьку роботу в навчальному інституті. На пораду директор НДІАЧермет Д. перевівся на посаду старшого наукового співробітника. Він подавав апеляції до ХХIV, ХХV, ХХVI з`їздів КПРС – усе марно. Більше того, в 1981 р. його звільнили з роботи в НДІАЧерметі. Завдяки знайомству з Борисом Щербицьким, братом Першого секретаря ЦК КПУ, якому свого часу допоміг написати дисертацію, Д. за наказом ректора, а не за конкурсом, був прийнятий на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного сектору Дніпродзержинського індустріального інституту (нині Державний технічний університет), потім призначений на вакантну посаду доцентом. Працював над докторською дисертацією. 1988 р. обраний доцентом. Тиску зазнала також дружина «націоналіста», Євгенія Олексіївна, яка працювала на Придніпровському хімічному заводі. Її не допускали до відповідальних, секретних робіт, не підвищували на посаді, заробітна платня її була низька. Вона мусила дочасно покинути роботу, пенсію почала одержувати через 5 років. Партійні комісії міськкому та обкому схиляли проф. Логінова В.І. – колишнього керівника дисертації Д., та професора Московського інституту сталі і сплавів Похвіснева А.М., який був опонентом під час захисту дисертації, ініціювати позбавлення Д. наукового ступеня, та вони відкинули такі пропозиції. На роботі Д. був під постійним контролем, проте з ним мусили рахуватися як із компетентним керівником великих наукових робіт. Він розробляв науково-дослідні роботи, оформляв договори з металургійними підприємствами, планував розподіл фінансів, відрядження, тому міг вільно їздити у відрядження з науковими справами в Москву, Київ та інші міста СРСР. Через В.СІРЕНКА та Миколу КУЧЕРА Д. познайомився з Іваном БРОВКОМ, Василем Скрипкою, Олексієм Ставицьким, Оксаною МЕШКО, 1975 р. – з Б.Д. АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, з яким подружився, допомагав йому матеріально. Після звільнення Євгена СВЕРСТЮКА спілкувався з ним. Це були ризиковані знайомства: одного разу він був затриманий разом з В.СІРЕНКОМ, коли вони їхали автомобілем від О.МЕШКО. Однак він ніколи не уникав таких зустрічей. Ходив на могилу Т.Шевченка 9 березня та 22 травня, брав участь у подорожах на Закарпаття. За перебудови, 1988 р., Д. звернувся до ХІХ партконференції, що він фактично був репресований і не міг реалізувати свої здібності тому, що був поза партією. Його викликали в ЦК КПУ і відновили в партії. Проте 04.06. 1990 р. він вийшов з КПРС, мотивуючи тим, що керівництво партії не засудило всі злочини, вчинені за 73 роки, не покаялось за них перед народом На той час у Дніпродзержинську сформувалося ядро національно свідомої інтелігенції. 3.03. 1989 р. за ініціативою Д. в Дніпродзержинському Індустріальному інституті (ДІІ) відбулися установчі збори Товариства української мови ім. Т.Шевченка. Він вів збори і зробив доповідь. У червні відбулася міська конференція, яка обрала Д. головою місцевого осередку ТУМ. Головував до 1993 року, коли треба було завершувати докторську дисертацію, яку захистив 1994 року (Тема: «Розвиток основ теорії керування доменним процесом на базі створених алгоритмів та автоматизованих систем»). Товариство наполягало, щоб викладання в школах, середніх і вищих навчальних закладах, виховання в дитячих садках та яслах велося українською мовою. Принаймні сам Д. з 1990 року викладає тільки українською, його студенти й аспіранти пишуть курсові та дипломні роботи, дисертації українською. Довгалюк – один з організаторів Народного Руху в Дніпродзержинську, був делегатом І – ІІІ з'їздів НРУ. Вийшов з Руху, коли він розколовся. Послідовно відстоює ідею єдності національно-демократичних сил. Був організатором УРП, ДемПУ, КУНу в Дніпродзержинську. Тривалий час очолював міську організацію УРП. З 1981 р. доцент, з 1994 професор кафедри автоматизації і промислової електроніки (тепер кафедра електроніки та автоматики). Автор понад 200 наукових праць – статей, книжок, монографій, підручників і посібників. Нагороди: медаль «Захиснику Вітчизни», медаль «За трудовое отличие», дві срібні медалі ВДНГ СССР. Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група, 28.03, 29.06. 2007 р. |