Меню сайту
Архів записів
Наше опитування
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
|
Рем ТЕРЕЩЕНКО
«Український націоналіст». Дисидент
НЕЧИПУРЕНКО Григорій Фокович, народився в 1927 році в селі Ломівка Дніпропетровського району. В 1944 році слухач підготовчого відділення Дніропетровського гірничого інституту, в 1981 році інженер з автоматизації Ломівської водогінної станції. В 1945 році засуджений до 20 років каторжних робіт. В 1981році - до 7 років ув`язнення. Восени 1941 року на Дніпропетровщині, як і в інших областях Східної Україна з`явилися осередки Організації українських націоналістів, створені в результаті діяльності прибулих з Західної України так званих «похідних груп ОУН»Вони виникли в Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську. Дніпропетровському, Софіївському, Криничанському та інших районах області. основний склад їх становила молоди 1923-1925 років народження, були й підлітки і люди старших поколінь. З різних причин, швидше за все під впливом сімейного оточення, вони сприймали українську національну ідею і традиції вітчизняної духовності і культури, що якраз і пропагували члени похідних груп, займаючись головним чином, звичайно, наскільки це було можливо в умовах окупації, просвітницькою роботою – створенням українських шкіл, клубів гуртків художньої самодіяльності, поширення української літератури, звичаїв, обрядів допомагаючи юнакам і дівчатам уникнути вивезення до Німеччини. З точки зору загальнолюдської моралі і права ця діяльність криміналу не містила, але радянська влада і її каральні органи керувалися іншими «моральними» категоріями, не говорячи вже про дотримання правових норм У 1944-1945 рр. каральні органи на Україні і на Дніпропетровщині, в тому числі, розгорнули активну боротьбу проти тих, хто якимсь чином був зв`язаний чи підозрювався у зв’язках з ОУН. За обвинуваченням у належності до неї в області було арештовано 429 осіб.1 Стосовно них абсолютно неправомірно застосовувався Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. «Про заходи щодо покарання для німецько-фашистських злодіїв, винних в убивствах та катуванні радянського цивільного населення та полонених червоноармійців, для шпигунів, зрадників Батьківщини з числа радянських громадян та їх пособників». Пункт другий цього указу встановлював: «Пособники з місцевого населення, викриті у сприянні злодіям у скоєнні розправ та насильств над цивільним населенням і полоненими червоноармійцями, караються засланням на каторжні роботи на термін від 15 до 20 років».2 Типовою у даному контексті є справа 14 осіб, більшість яких у 1944 р. мала 17-20 років. Проживали вони в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, селах Ломівці, Сугаківці та Єлизавето-Хорошеві. Між собою були знайомі мало чи зовсім не знайомі, в усякому випадку зв`язків злочинного характеру не мали. Однак запопадливі слідчі об’єднали їх в одну антирадянську оунівську групу, керівником якої оголосили 20-річну студентку Дніпропетровського державного університету Варвару Зозулю Серед обвинувачених опинився і слухач підготовчих курсів Дніпропетровського гірничого інституту Григорій Нечипуренко. При ознайомленні зі справою П-7602 в архіві Дніпропетровського управління Служби безпеки України складається враження про те, що слідчі намагалися зліпити кримінал на пустому місці, не маючи жодних достовірних даних про будь-яку антирадянську діяльність заарештованих. Основне місце в протоколах допитів і інших матеріалах слідства займають твердження про вербування до ОУН. але й тут кінці з кінцями не сходяться, - неможливо зрозуміти, хто кого вербував і коли це відбувалося. Приблизно таким же чином виглядає інформація про «практичну діяльність» фактично вона звелась до того, що дехто читав оунівську літературу. дехто розкидав на вулицях листівки, троє хлопців взяли участь у так званому «вишкілі» - щось на зразок семінару, де їм були прочитані лекції на теми: «Де шукати наші історичні традиції», «Націоналізм і різниця між націоналізмом і соціалізмом» При чому слід зазначити що вся ця «діяльність» припадає на часи німецької окупації, тобто ніяк не може бути кваліфікована як антирадянська. І ще одне зауваження: молоді люди погоджувалися виконувати окремі доручення оонівських емісарів, бо ті обіцяли за це надати довідки, які б звільняли від вивезення до Німеччини. Після визволення Дніпропетровська радянською армією члени «організації» в повному складі зустрілися і познайомилися лише під час слідства і суду. Не маючи вагомих доказів антирадянських дій підслідних, слідчі стали на шлях фальсифікації матеріалів, в тому числі одержанні потрібних свідчень за допомогою тортур, що виявилося під час перевірки справи в 1956 році.3 Судив «націоналістів» трибунал військ НКВС у Дніпропетровській області 22-23 лютого 1945 року, застосовуючи до підсудних указ Президії Верховної ради СРСР від 19 квітня 1943 року. Ні під час слідства ні на суді такий кримінал не згадувався, проте всі чотирнадцять одержали суворе покарання – від багаторічного ув`язнення в таборах до каторги. Григорію Нечипуренку присудили 20 років каторжних робіт4. Вирок був настільки юридично необгрунтований, що Військова колегія Верховного суду СРСР 27 квітня 1947 року його переглянула , зазначивши, що Указ від 19 квітня 1943 року застосований необгрунтовано, бо в діях підсудних не встановлено ознаки злочину, передбачені цим Указом і перекваліфікувала дії засуджених відповідно до ст. 54-1-а Кримінального кодексу УРСР За цим рішенням Г. Нечипуренку каторжні роботи замінювалися ув`язненням в таборах на 10 років.5 Не дивлячись на абсолютну недоведеність антирадянської діяльності, влада все ж таки оголосила двадцятирічного юнака небезпечним злочинцем. В серпні 1952 року Григорія звільняють з табору і направляють на поселення до селища Оротукан Магаданської області. Скориставшись першою ж нагодою він поступає до школи і в липні 1954 року одержує атестат зрілості. В цей час почалася реабілітація репресованих за політичними мотивами. Г. Нечипуренко звертається до різних інстанцій з з вимогою повернути громадянські права і зокрема надати можливість вчитися. Наведемо один з них, датований 22 серпня 1954 року: «В лютому 1945 року я був засуджений до 20 років каторжних робіт. відбув два роки на Колимі. В 1947 термін покарання мені зменшено до 10 років таборів. В 1952 році відправлений на поселення дол. селища Оротукан Магаданської області, де закінчив 10 класів. Послав заяву до Магаданського облвиконкому з проханням надати мені можливість продовжити освіту, зокрема переїхати до Новосибірської області, де могли бути більші можливості для навчання. Одержав відповідь - «чекати». Кожен день ходив до коменданта . намагаючись дізнатися про долю звернення. Врешті решт мені повідомили: «Москва не дозволяє» Тому, що 10 років назад я вчинив «злочин», за який мене не мали права навіть судити? І все ж таки мене безсоромно засудили і 10 років життя вже не повернеш. А тепер? Тепер я не маю громадянських прав, але людські права я моду мати? Маючи право на життя, я маю право вчитися. Чи я маю лише єдине право - на працю, і ви скоротили мені строк лише для того, щоб зберегти мене як робочу скотинку? Сумно, якщо так. Я, мабуть, відмовлю від утіхи бути рабом. Вам, можливо, неприємно слухати такий тон від одного з вірнопідданих, від того, кого, вам лише варто подумати, ваші віддані слуги можуть стерти з лиця землі і слідів не залишити. Ви можете зробити зі мною саме так. Ви достатньо сильні для цього, - але я маю право вільно думати, говорити, а обдурювати вас не находжу потрібним. Чому читаючи твори Бєлінського, Чернишевського, Некрасова, Горького, Островського я повинен жити на так, як вони вчать. Я не хочу прикидатися ображеним ким-небудь з безграмотних наглядачів чи слідчих, перевиконуючих плани. Я не прошу про помилування – його я не заслужив. Я вимагаю свободи! ». Григорій Нечипуренко Оротукан Магаданської області6 Одну з його заяв розглядала Дніпропетровська обласна комісія з перегляду карних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини. Що ж вона вирішила? Виписка з протоколу № 19 9 жовтня 1954 року Слухали: Архівно-слідчу справу Нечипуренка Григорія Фоковича, 1927 року народження, засудженого ВТ в/ НКВС Дніпропетровської області 22-23 лютого 1945 року до 20 років каторжних робіт з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією майна за зраду Батьківщині. Визначенням Військової колегії Верховного суду СРСР 27.1У.1947 року ст. 2 Указу від 19.1У. 1943 року з обвинувачення виключена, обвинувачення перекваліфіковано на ст. 54-1-а КК УРСР. Міра покарання знижена до 10 років.
Ухвалили: В перегляді визначення Військової колегії Верховного Суду СРСР від 27.1У 1947 року Нечипуренку Григорію Фоковичу відмовити. Скаргу засудженого залишити без задоволення. Справу здати до архіву Вірно: Начальник секретаріату Дніпропетровської комісії – підполковник (підпис)7 Воля прийшла тільки в 1956 році. Якийсь час Григорій Нечипуренко продовжував жити в Оротукані. Потім переїжджає до Дніпропетровська. В 1963 році закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, одержав спеціальність інженера-електромеханіка. Працював інженером по автоматизації Ломівської водогінної системи. Тут його й настигла довга рука «компетентних органів».Як мисляча і не байдужа людина Григорій бачив немало негараздів в житті радянського суспільства: відсутність політичних прав і свобод переслідування інакомислячих, русифікація України, великодержавна політика в міжнародних відносинах тощо. Свої думки з цього приводу він занотовував у щоденнику, невідправлених листах до О. Солженіцина, академіка А. Сахарова, у листах, що надсилав декілька разів до редакцій журналу «Дніпро», газети «Літературна Україна», Голові Президії Верховної Ради УРСР. Законослухняні працівники редакцій, апарату Голови Президії Верховної Ради справно надсилали листи у Комітет державної безпеки який їх ретельно фіксував, вивчав і готувався до прийняття відповідних заходів відносно автора. 12 червня 1980 року вдома у Нечипуренка проводиться обшук, вилучаються щоденник, чернетки листів до редакцій та інші записи. 26 січня 1981 року Григорій Фокович опиняється за гратами. Починається багатоденний двобій в`язня з системою, вірні слуги якої ставили перед собою завдання довести, що мають справу з запеклим злочинцем-антирадянщиком, таким, що заслуговує ізоляції від суспільства. Слідчий вперто і наполегливо доводить Нечипуренку, що той як громадянин СРСР повинен мислити виключно відповідно до вимог партії і уряду, бо інакомислення являє собою кримінальний злочин. Фрагмент допиту 23 квітня 1981 року: Запитання: У вас в будинку під час обшуку був вилучений рукопис що виготовлено на 2-71 аркушах загального зошита в обкладинці червоного кольору... Вам пропонується пояснити, з якою метою Ви виготовили і зберігали цей ворожий за змістом документ? Відповідь: Я не в перший раз повторюю, що це мій особистий щоденник. Більше ніяких пояснень я давати не бажаю. Запитання: Про те, що зазначений вище документ написаний Вами з ворожих нашому суспільству позицій свідчать Ваші наклепницькі твердження в ньому про те, що ніби в радянському Союзу уряд не дотримується головного закону – Конституції. Ви пишете: «…Весь Радянський Союз живе зворотною стороною конституції, … глумляться, на весь світ демонструють свої беззаконня...». Ці та інші Ваші подібні твердження свідчать, що він Вами був виготовлений з ворожих нашому суспільству позицій, містить в собі злісні, наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, спрямовані на підрив і ослаблення радянської влади. Покажіть, чому Ви, людина з вищою освітою стали на шлях виготовлення та зберігання цього антирадянського документу? Відповідь: На це запитання я відповідати не бажаю8. Запитання: Оглядом зазначеного документу встановлено, що він у цілому написаний Вами з ворожих радянському суспільству буржуазно-націоналістичних позицій, містить у собі злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Ви наклепницьки твердите, що на Україні нібито провадиться русифікація, в наслідок якої на підприємствах та установах вживається виключно російська мова, що школи одна за другою переходять на викладання російською мовою, що «…на Хрещатику не почуєш української мови…». «… І всі ці явища називаються не русифікацією, а розквітом української культури , мало не українізацією українців...». Що Ви можете пояснити з приводу цього. Ви і надалі маєте намір укривати антирадянську спрямованість свого наклепницького документу? Відповідь: Я нічого від слідства не приховую, а не бажаю відповідати.9. Наскільки виправдане юридично використання щоденника, тобто записів інтимного характеру в якості документа для обвинувачення? Питання слідчого носили явно провокаційний характер, виглядали як обвинувальні декларації, закликані довести, злочинний, антирадянський характер діянь підслідного і таким чином обґрунтувати застосування до нього ст. 62 КК УРСР. Процитувавши той чи інший уривок з щоденника, він запитував: «Ви і тепер будете стверджувати, що означений документ не містить в собі наклепницьких вигадок, що спрямовані на підрив і ослаблення радянської влади?» Виходить, що підтвердивши висловлювання слідчого, підслідний сам собі накидає на шию зашморг – сам себе кваліфікує як злочинця-антирадянщика, що заслуговує відповідного покарання Тому цілком слушно Нечипуренко обирає вірну тактику: на всі запитання твердить -«Відповідати не бажаю» Доречно навести коментарі Г. Нечипуренка до протоколів 23 квітня 1981 року: З протоколом допиту ознайомився, мої відповіді записані не зовсім повно, тому я хотів би доповнити, що пред`явлений мені сьогодні щоденник я не мав наміру нікуди надсилати. виготовив його виключно для себе, тому не бажаю давати будь-які пояснення по змісту цього документу. Другий, пред`явлений мені документ( чернетку листа), я також нікуди не відсилав10. Відносно листів до редакцій – я визнаю, що виготовляв та розповсюджував серед різних державних установ свої документи, але я не вважаю їх наклепницькими, тому, що писав у них тільки правду. Мети підриву та ослаблення радянської влади я не мав11. Власне кажучи, визнань Нечипуренка слідство не потребувало, бо вирок був визначений зарані. Слідство і суд являли собою просту формальність – створення видимості дотримання правових норм На основі протоколів допитів, хоча вони не давали грунту для обвинувачення, бо підслідний не визнав нічого, з того що йому інкримінувалося. 20 липня 1081 року складається «Обвинувальний висновок», який дослівно повторює ті звинувачення, які висував на допитах слідчий і які Г.Нечипуренко відкидав. Як доказ злочинної діяльності в висновку наводиться зміст документів, що послужили обгрунтуванням для обвинувачення. І відносно всіх, за виключенням трьох зазначається, що «…документ зберігав у себе вдома до вилучення під час обшуку…»12. Тобто і слідство вимушено визнати, що було тільки «зберігання», а «розповсюдженням» з великою натяжкою можна назвати листи до редакцій, причому в дуже обмеженому вигляді, бо адресувались вони конкретним людям. Та все ж таки: «…Діями по виготовленню, зберіганню і розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний та суспільний лад, а також містить в собі заклики до боротьби проти Радянської влади (Останнє твердження під час слідства не фігурувало, а з`явилося лише в «Обвинувальному висновку», мабуть, щоб надати більшої ваги звинуваченням. Р.Т.) Нечипуренко Г. Ф. скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.62 КК УРСР»13. Між іншим ця стаття і її застосування в радянській юриспруденції протирічила «Загальній Декларації прав людини», прийнятої Організацією Об`єднаних націй в 1948 році, зокрема статтям 12 і 18, які захищали особисті права і свободи, в тому числі на свободу думки, на право змінювати свої переконання, а також гельсінським угодам, направленим на захист прав людини. 5 серпня 1981 року відбувся суд. Знову ж таки, хоча не існувало вагомих доказів злочинної діяльності підсудного і винним він себе не визнав, судова колегія приймає рішення: «Нечипуренка Григорія Фоковича визнати винним за ч.1 ст.62 КК УРСР і призначити йому покарання за цим законом у вигляді 7(семи) років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з засланням строком на 5 (п`ять) років Строк відбуття покарання Нечипуренку Григорію Фоковичу рахувати з 26 січня 1981 року. Запобіжний захід Нечипуренку Г.Ф. до набрання вироком законної сили залишити без зміни – утримання під вартою в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровського облвиконкому. Стягнути з Нечипуренка Г.Ф. на користь республіканського бюджету судові витрати в сумі 63 крб. 20 коп. Речові докази - документи в томі 2 в пакетах 1-3, що перелічені в цьому вироці, залишити в справі, радіоприймачі « Факел-М» та «ВЕФ-Спідола» конфіскувати в прибуток державі. Вирок може бути оскаржений всіма учасниками процесу в Верховному суді УРСР через Дніпропетровський обласний суд на протязі 7 діб з моменту його проголошення, а засудженому в такий же строк з моменту вручення йому копії »14. Звичайно, що Верховний суд залишив вирок у силі, спасибі, що не прибавив строк, мабуть через те, що за ч.1 статті 62. сім років були крайнім терміном Відбув Григорій Фокович в Пермських таборах 7 років 10 місяців 27 днів, тобто майже 8 років замість семи. Табірне начальство завжди знаходило приводи для продовження терміну покарання - «порушення режиму», так як воно його розуміло, небажання стати «стукачем» інші прояви непокори – можливостей знущання над беззахисною людиною воно мало більше ніж досить. Звільнили Г. Нечипуренка 23 грудня 1988 року, тобто коли вже на повну силу розгорнулася перебудова, та невгодних вона торкнулася далеко не зразу. Повернувся додому тяжко хворою людиною. Повна реабілітація настала лише в 1992 рові. Вмер Григорій Фокович Нечипуренко 24 грудня 2005 року. Бібліографічні посилання 1. За відсутністю складу злочину. Дніпропетровськ 2000. С. 21. 2. Реабілітація репресованих: Законодавство і судова практика. – К., 1997. – С.146. 3.Архів Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області (далі АУСБУДО). Спр. П-7602. Т.1.Арк. 487 4. Там само. Т.1 Арк.389 5.Там само. Т. 1. Арк 487-488 6.Там само. Арк 572-573 7.Там само. Арк. 547 8. Там само. Спр. П-25298. Т. 1. Арк 256 9.Там само. Арк. 258 10.Там само. Арк. 260 11. Там само. Арк 271. 12 Там само. Т. 2. Арк. 23-31 13. Там само. 14. Там само. Т.2 Арк 273-274 Р. |