2. Одіссея анархіста-комуніста

Іноді до хрещеного заходив старший брат Трохим Михайлович Шуба. Кремезний 75-літній дідуган з Ірпіні носив у Київ сіно на продаж. Кіз тримали після війни і в центрі столиці. З копицею за плечима Трохим не влазив чи не пускали у приміський потяг і 30-35 км чимчикував пішки. Спродасться на Сінному базарі, зайде до нас, з’їсть пів-шматка сала з цибулею, зап’є «жареною водичкою» й обмінюється новинами, чутками, думками.
Від хрещеного я вже чув, що в 1908 році Трохим Шуба втік з в’язниці у Катеринославі в Австралію, звідки повернувся 1917-го. Одного разу дідуган зазирнув у мій підручник історії і похвалився, що теж був революціонером. На доказ витяг з кишені й розгорнув вчетверо складений аркуш паперу з фіолетовим відбитком еліптичної печатки посередині і написами: зверху дугою – анархісти, знизу – комуністи. У молодості, признався Трохим Михайлович, він був анархістом-комуністом і такою печаткою завіряв «мандати буржуям» з вимогами розплачуватися за експлуатацію народу, не чекаючи помсти. Одержавши мандат, багачі розраховувалися і просили розписку з печаткою. Отже, пожовклий аркуш з печаткою міг бути давнім незаповненим бланком «мандата» чи «розписки». 
Почувши мовлене, хрещений нагадав брату, як той у Шаповалівці і його прилучав до «експропріації». 
—Підкинеш нашому батьку під хвіртку записку з вимогою  покласти певну суму в колодки за двором, поки червоний півень не закукурікав, і ждеш. Батько стисне кулаки, зубами заскрипить, а куди від іродів подінешся — не покладе, так підпалять. Віднесе гроші в колоди й сочить, хто ж забиратиме. Очей не зводить. А ти мені: — Піди, Тимко, наче гратися. Батько на тебе не зверне уваги. Візьми і передай мені. Кинеться батько в колодки — катма грошей, наче лизень злизав. Розстроїться! А ти перего¬дом новий «мандат» під хвіртку. Та й з інших багатіїв правив… 
Коли зник Трохим з Шаповалівки, чому — в Катеринослав, за що був арештований, хрещений не знав чи забув. Казав, що брат утік з тюрми в Київ і найнявся служкою в Андріївську церкву. Там його пізнали, схопили і запроторили на Амур. Однак Трохим і звідти втік. 
—За другої спроби, — підтвердив Трохим Михайлович, — бо перша зірвалася. У хуртовину він обдурив стражу і крився у Благовіщенську до скресу Амуру з-під криги. Почалася навігація і його влаштували на англійсь¬кий пароплав кочегаром. Відчалив з наміром зійти в Австралії, а зса¬дили за кількасот верст від Благовіщенська. За що, Трохим Михайлович не говорив. Може за непокірну вдачу, може сам пірнув з борту в Амур, рятуючись від прикордонної стражі.
— Тьопав назад у Благовіщенськ, наче бродяга з Сахаліну. Харчувався кедровими горіхами — їх у тайзі було по щиколотки. І малиною разом з вед¬медями, — розповідав Трохим Михайлович. — Чуєш хтось тріщить по тайзі, причаїшся від жан¬дармів, а то клишоногий! Лапою нагинає малину  і пащею обшморгує ягоди з листям. 
За другої спроби добрався Трохим Шуба до Зеленого континенту, влаштувався лісни¬ком чи лісорубом, заробив грошей, звів чи купив готовий дім, обжився, викликав з Росії дружину з дочкою. 
— Все у мене стало, як у людей, та після революції в лютому 1917-го потягло додому наче магнітом. Нічого не міг з собою вдіяти. В компанії відмовляли й умовляли, навіть зворотні квитки вручили. З’їзди, мовляв, у Росію, поглянь, що там коїться, і повертайся в Австралію. Спродалися вони і подалися. Де причалили, не казав. Може у Владивостоку, куди у червні 1917-го прибув з Австралії перший пароплав з російськими емігрантами. А може в Одесі. Там уже богував кримінальник з «клікухою» Міша Япончік – колишній анархіст Михайло Вінницький (Беня Крік у письменника М. Бабеля). Зустріли Шуб неприязно. Забрали зворотні квитки в Австралію, конфіскували валюту й не проковтнуте золото. «На революцію!». Зустріч справила негативне враження. Відсахнувся Трохим, імовірно, й перспективи громадянської війни. Могла вразити й звістка про самосуд над братом-більшовиком. Вплинули й 8-9 років еміграції — Трохим Шуба повернувся в Росію іншим, ніж до Австралії. 
Понад сто років тому на Зеленому континенті жилося так, як росіянам досі не сниться, а нам, українцям, хоч мариться. В Австралії шанувався закон і порядок, а не сваволя й неволя з безчинством і каторгами, хабарами, «ексами» і бунтами, як у Росії. Труднощі долалися працею. Навіть упертий більшовик Ф. Сергеєв (Артем), який майже одночасно з Трохимом Шубою втік з катеринославської тюрми в Австралію, писав 30 липня 1911 року в Росію знайомій «баришні»: «…Здесь пища не та. Я съедаю чуть ли не полфунта сливочного масла в день…; мяса же подсчитать очень трудно. Столько, сколько могу съесть, столько и съедаю. Поэтому у меня всегда хватает силы и охоты поработать 4 часа до обеда и 4 часа после обеда. … Плата 50 коп. час. За стол плачу 20 руб. (3 фунта стерлингов) за каждые 28 дней. Чувствую себя вполне свободным. …Что касается страны, в которую я попал, я могу сказать одно. Это одна из лучших стран для рабочего. … Здесь рабочий имеет все к его услугам. И если здесь рабочий не сумеет завоевать себе прочное положение, это будет его вина. Хорошо здесь и фермерам. С 1,5 тыс. руб. в кармане он может начать хозяйство. Правительство даст ему все в кредит. Скот, орудия, семена. Свободной и годной для земледелия земли – очень много. Затем дороги, школы, медицина, кредит – все к услугам производителя. …В общем, Австралия прекраснейшая страна…» (Статьи, речи, письма. Ф. А. Сергеев. –М. Политиздат. 1983). 
Словом, після еміграції Трохим Шуба не зійшовся з колишніми соратниками. Ще 1908 року анархістський рух у Росії, зокрема в містах-епіцентрах Одесі та Катеринославі, був ледь не вщент розгромлений. Одних стратили, інших довічно запроторили в тюрми, на каторги, дехто емігрував. Решта – принишкли. Лютнева революція 1917-го звільнила політв’язнів, та не всі поспішили у місця своєї революційної молодості. Одні, як анархіст Михайло Вінницький (Міша Япончік), стали професійними бандитами. Інші, за спогадами Нестора Махна, виходили з московських в’язниць і залишалися у Білокам’яній вдень спекулювати на базарах, а вечорами дискутувати про «свободу і майбутнє щастя народу». 
Громадянську Трохим Шуба десь пережив. Уник терору Леніна, Петровського, Дзержинського; не зачепили репресії Сталіна, Ягоди, Єжова та Берії. Для ЧК – ДПУ – НКВС – МДБ Трохим Шуба підходив як «австралійський» чи «англійський» шпигун. Однак минули. В СРСР у 1930-ті «ворогів народу» й так вистачало — кістками гатили греблі й мостили канали, сотнями тисяч розстрілювали, мільйонами гноїли в концтаборах і «зонах» ГУЛагу. В окупацію 1941 – 1943 рр. Трохим Михайлович зайняв порожню квартиру в Липках на Печерському пагорбі. Та законні мешканці повернулися з евакуації і довелося перебратися з Києва в Ірпінь. Там спорудив чи купив готовий дім за привезене, по чутках, з Австралії золото і влаштувався двірником. Крім фартуха, мітли й грабарки, одержав конячку з возиком і обслуговував, швидше за все, затишне творче містечко письменників. Бо хвалився знайомством з М. Рильським і П. Тичиною. З Максимом Тадейовичем, казав, навіть чаркує...
    Відверто кажучи, мені не вірилося, що Трохим Михайлович був революціонером. Хвастає! У шкільному підручнику з історії СРСР анархісти – комуністи й не згадувалися! Революціонерами були Ленін і Сталін! Більшовики! Не анархісти на кшталт бандита Махна… Тоді у школі мозки нам щільно обплутували липкою павутиною класової свідомості, виховували «справжніми радянськими патріотами» як Павка Корчагін, Павлик Морозов, Олег Кошовий!..
    Та через сорок років спогади хрещеного і «хвастощі» Трохима Шуби підтвердилися документально. 1991 року в дніпропетровському філіалі Державного архіву розсекретили, нарешті, матеріали крупного політичного процесу над катеринославськими анархістами, який відбувся в 1908 – 1910 рр. В чому звинувачували кожного з понад 180 підсудних, детально взнати не вдалося. На жаль, в архіві зберігся лише один — 147-й —  том протоколів процесу. Та й той недавно, у квітні 2015 р., не вдалося знайти. Решта — 146 томів — протоколів процесу пішли, кажуть, в окупацію на обгортки для пиріжків на Озерці і самокруток. В 147-му томі обґрунтовано вирок. Підсудним, у тому числі Трохиму Шубі і його подільнику Зіновію Серадському (бать¬ку відомого в Дніпропетровську нині покійного номенклату¬рного фотожурналіста Юрія Зіновійовича Серадського), інкримінувався, зокрема, епізод перестрілки «вооруженной шайки амурских анархистов-коммунистов», котрі зі станції Нижньодніпровськ рушили по шпалах у Синельникове грабувати банк. Однак десь поблизу Дніпропетровського заводу металевих виробів та віадуку через залізничні колії (там був пе¬реїзд) зграю перестріли кінні жандарми, котрі по скутому Дніпру поверталися з Верхньодніпровська, де напередодні була пограбована пошта. На вимогу зупинитися, експропріатори залягли й відкрили вогонь, з’явилися вбиті й поранені. Наводиться й кража у магдалинівця жеребця і кобили з незвичними для Приорілля кличками «Мікадо» та «Хоккайдо». Власник був, мабуть, учасником Цусімської битви чи оборони Порт-Артура, побував у полоні в японців і набрався їхньої екзотики. 
Про кримінал катеринославських анархістів, зокрема «амур-нижнеднепровской шайки», де верховодив і Трохим Шуба (так пишуть одесит В. Савченко і симпатик анархізму Д. Корчинський), можна судити з наявного в Держархіві переліку карних справ «канцелярии Екатеринославского губернатора» и «Списка лиц, подлежащих рассмотрению военно-окружным судом за грабежи, убийства и по др. причинам». У Д. Корчинського читаємо: «…В околицях Катеринослава: Амур, Чечелівка, Нижньодніпровськ, Кам’янське, на більшості великих заводів міста … — сформувався оригінальний тип анархіста-терориста-робітника, теоретично не підготованого, який ніколи не читав жодних “анархічних” книг, але запеклого і жорстокого ворога “буржуа” і держави … (І. Передірій, Ф. Зубар, П. Аршинов, брати Мудрови, Т. Шуба)…». 
Видно, Трохим Шуба не лише печатку ставив на мандатних листах і розписках, як розповідав, а й  був «запеклим і жорстоким ворогом “буржуа” і держави» — одним із верховодів, принаймні, амур-нижньодніпровського угрупування анархістів-комуністів. (Лівобережні селища Амур, Мануйлівка і Нижньодніпровськ входили тоді до Новомосковського повіту, а нині є Амур-Нижньодніпровським районом Дніпропетровська). Знався Т. Шуба і з Петром Аршиновим, який за вироком воєнно-окружного суду Одеського військового округу з 1911-го до 1917-го сидів у московській тюрмі «Бутирки» в одній камері з довічно осудженим малоосвіченим анархістом-комуністом Нестором Махном, був його вихователем, наставником й ідейним натхненником. У громадянську П. Аршинов став радником легендарного «батька» і в еміграції написав першу історію Махновщини. Міг, припускаю, Т. Шуба «контактувати» і з молодшим років на десять Нестором Івановичем. За спогадами Вольдемара Антоні (анархістом став у селищі Амур), який першим звернув увагу на 16-літнього Махна і прилучив до анархізму, гарячкуватий Нестор після «ексів» у Гуляй-Полі відпочивав у Катеринославі —  «розвіювався» в селищі Амур. Т. Шуба і Н. Махно були майже одночасно заарештовані (перший – 14 серпня 1908 року, а другий – через два тижні, 26 серпня) і могли зустрічатися в спільній камері, у широких коридорах катеринославської тюрми,
на прогулянках. 
 Бронзовий пам’ятник до 120-ліття Нестора Махна в Гуляй-Полі (2006 р.) на подвір’ї хати його найстаршого брата Карпа, де був перший штаб махновців. Знімок автора. 
Вважається (В. Савченко, А.В.Дубовик і А.Вл.Дубовик, Д. Корчинський), що анархічний рух у Катеринославі почався в травні-червні 1904 року з «групи робітничої змови», званої й «Партією боротьби з дрібною власністю та будь-якою владою». В середині 1905 р. анархісти убили в Катеринославі генерал-губернатора Желтоновського. Восени 1905 р. власники заводів  «Езау» та машинобудівного в Амурі звільнили за страйк біля тисячі робітників й анархісти помстилися — 4 жовтня кинули бомбу в квартиру і вбили директора Германа. В грудні 1905 р. катеринославські анархісти взяли провідну участь у боях з військами на міських барикадах, у рішучих розправах з чорносотенцями-погромниками на Озерці і в місті. 24 грудня 1905 р. в селищі Нові Кайдаки (нині Ленінський район Дніпропетровська) вбили пристава Майєра. В січні 1906 р. з’їзд анархістів-терористів у Катеринославі склав і схвалив план перетворення міста у «столицю терору». В Нижньодніпровську Павло Гольдман і Семен Трубіцин ранили жандармського вахмістра Коваленка і сексота Суслова. 3 травня 1906 р. ті ж Гольдман, Трубіцин і Зубарь зібралися підірвати в Нижньодніпровську вагон з міністром, а коли той запізнився, кинули бомбу у вагон першого класу, «бо ними їздять лише буржуї». Через тиждень, 11 травня 1906 р., Зубарь з напарником підклали дві бомби і підірвали в Амурі козачу казарму. Влітку 1906 року в Амурі вбили організатора селищної охранки Мальченка, начальника стражників Морозова, трьох околодочних, більше 10 городових і стражників. 5 серпня 1906 р. анархісти на чолі з Семеном Трубіциним у земській лікарні роззброїли городового, який вартував палату з пораненим Павлом Гольдманом. 13 листопада 1906 року бойова дружина анархістів, есерів та максималістів напала на збройний супровід приречених до шибениць; 5 конвоїрів убили, приречені втекли. 15 листопада 1906 р. анархісти втретє звільнили в лікарні арештованого матроса Горобця з броненосця «Потьомкін», де майже всі повстанці з Панасом Матюшенко були анархістами. 23 грудня 1906 р. Петро Аршинов улаштував черговий підрив поліцейської дільниці в селищі Амур — загинули три козачі офіцери й околодочний наглядач. Катеринославські робочі підтримували анархістів. У серпні 1906 року на одній з околиць міста робітники після зміни стали очевидцями перестрілки з поліцією й аплодували анархістам за влучні постріли. 
1906-1907 рр. в Катеринославській губернії було зо дві тисячі активних анархістів і до п’яти тисяч співчуваючих. Тривала справжня війна з владою. В квітні-липні 1906 р. було вбито і поранено 16 поліцейських, 10 військових, 12 провокаторів. Скоєно понад 40 терактів! В робітничі околиці Катеринослава ввійшли каральні війська, почалися арешти. Тероризм принишк, та ненадовго. Весною 1907 р. в Катеринославі та губернії знову почалися ледь не щоденні замахи, вбивства, грабежі. Влітку 1907 р. в Катеринослав прибув ще й “Боевой интернациональный отряд анархистов-коммунистов” з наміром підняти раніше намічене повстання, знищити владу і створити першу комуну. В департаменті поліції довідалися і таємно попередили начальників жандармських управлінь і служб, що в Амурі, Нижньодніпровську, Мануйлівці, Чечелівці, Кайдаках, Каменську пасивні «социалистические комитеты» втрачають довіру і  робітники масово «переходят на сторону анархистов…”, активність яких дужчає. В листопаді 1907 року в Олександрівську (Запоріжжя) Петро Аршинов організував убивство начальника залізничної майстерні. 9. ХІІ. 1907 р. ограблено залізничну пошту. 15.ХІІ. 1907 р. вбито городового. 16.ХІІ. 1907 р. обібрано аптеку і лавку в Нижньодніпровську. 17. ХІІ. 1907р. – магазин. 20. ХІІ. 1907 р. – квартиру міщанина Рейзи Смелянського та Алтера Луцького. 21. ХІІ. 1907 р. в селі Павлівка Павлоградського повіту напали на оселю заможного Тихона Кайданника. 22.ХІІ. 1907 р. в Нижньодніпровську грабують лавку Андрія Абрамова і вбивають Пилипа Тоцького. 24.ХІІ.1907 р. анархісти Чепурін, Сердюк, Феофанов та Берко-Герш Бранопольський грабують квартиру Лейби Грінберга. 27.ХІІ. 1907 р. затримано з бомбами і зброєю Євдокію Литвинову, Костянтина Вацевича і Мордуха Гордона. 27.ХІІ. 1907 р. забрано гроші з каси хлібної контори «Луи Дрейфус і Ко». 27.ХІІ.1907 р. ті ж, що й три дні тому, Берко-Герш Бранопольський, Рувім Копилов, Феофанов, Чепурін, Юхим Левітін і Яков Сердюк грабують міщанина Шльому Басса. З початку 1908 року напади на поліцію, «екси», збройний опір владі ще почастішали. 4.01. 1908 р. Герш Бінц «експропріює» лавку. 13.01.1908 р. грабує селянина Фоменка. 14.01. 1908 р. – продавця. 15.01. 1908 р. – магазин. 18.01. 1908 р. – знову розбій. 19.01. 1908 р. – напад на будинок купця. Того ж числа – «екс» у селі Романкове. 25.01. 1908 р. збройна відсіч анархістів-комуністів поліції. 26.01. 1908 р. анархіст Адольф Кішон убиває наглядача Івана Мрачека. Того ж дня озброєні анархісти Лейба Мінкелін і Герш Берман чинять опір поліції і ранять околодочного.  28.01. 1908 р.  грабують заможного селянина. 30.01. 1908 р. нападають на хутір землевласниці Одарки Разтрюхіної. 10.02. 1908 р.  грабують селянина Антона Литвиненка. «В ночь на 12.03.1908 г. обнаружена кража 5-ти пудов и 29 фунтов пороха с товарного поезда №91». 15.03. 1908 р. в селищі Амур чинять опір поліції і ранять городового Потапцева. 15.03. 1908 р. селянин-анархіст Наум Волков «пытается лишить стражника Демида Голубова его огнестрельного оружия». 8.04. 1908 р. в селищі Амур вчинено збройне пограбування «крестьянина Мефодия Тесленко, персидского подданого Ифаила сына Гавриила и турецкого подданого Ивана Даверия Левтихо». У квітні 1908 р. організовано черговий «побег заключенных из Екатеринославской тюрьмы». 10.05.1908 р. в Нижньодніпровську вбито жандармського унтер-офіцера Ігната Ваца. 13.05.1908 р. скоєно грабіж у селі Підгородному. 15.05.1908 р. у Катеринославі «в доме Борщова в квартире Ривкина обнаружена тайная типография». 12.06.1908 р. порушено кримінальну справу проти 26 учасників «Кайдацкой революционной боевой самообороны». 16.06.1908 р. в суді почався розгляд справи наглядача Яна Затори, на 25 років «осужденного к каторжным роботам за уход часового с поста с боевым оружием и содействие побегу заключенных из Екатеринославской тюрьмы». 3.08.1908 р. Роман Манаєв підпалив два стоги сіна у землевласника Корнія Коломойцева. В ніч на 8.08.1908 в хуторі Широкобалківка Михайло Коломієць з Іваном Малим спалили пшеницю у Демида Шевченка. В ніч на 12.08.1908 р. Іван Китайгора у селі Перещепине підпалив хліб Карпа Яновського «в клуне и в снопах». В ніч на 14.08.1908 р. в селищі Амур у будинку Опанаса Вітрянського вчинено збройний опір поліції і поранено поліцая-наглядача Деутта й агента Юхима Романова. 
Того ж числа, 14 серпня 1908 р. (sik!), «в поселке Нижнеднепровск в квартире Войкова задержано шайку анархистов-коммунистов… Николая Черненко, Александра Калмыкова, Феодосия Голопырова, Тимофея Кириленко, Іосифа Сивека, Івана Сербина, Григория Чайку, Сергея Павлюченко, Александра Рябоволова, Тихона Жирченкова-Жаркова, Іуду Проектова, Ивана Свиридова, Сергея Ларина, Антона Малого, Абрама Солгатникова, Павла Ословского, Владимира Сусликова, Семена Фролова, Ивана Грибова-Петрова, Тихона Артемьева, Тимофея Андреева, Петра Щелкотина, Захария Полонского, Павла Устименко, Ефима Кравченко, Михаила Рисина, Николая Маркина, Демьяна Малія, Матвея Листархова, Т р о ф и м а ШУБУ (!), Хаю-Сарру Матулову, Геннадия Мудрова, Алексея Мудрова, Михаила Макарова, Василия Воронкина» (ДА, ф. 11 о. № 220). Через день, 16.08.1908 р., проти них порушено кримінальну справу «Об амурской шайке анархистов-коммунистов». Цих 35 анархістів-комуністів та близько 150 соратників з правобережжя міста й усієї губернії судив у 1908 – 1910 рр. в Катеринославі виїзний воєнно-окружний суд Одеського військового округу. Шаповалівця Трохима Михайловича Шубу осудили на 8 років каторги й оголосили «во Всероссийский розыск», бо він не дочекався вироку й справді утік з катеринославської тюрми. 
Подробиці втечі невідомі. Лишається гадати й про тих, хто загітував і  прилучив Трохима Шубу до експропріації і тероризму. Причетні, ймовірно, народовольці. Після замаху і вбивства Олександра ІІ 1 березня 1881 року в Шаповалівці відбував заслання і пропагував народоволець Маковій (Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. К. 1990). На хуторі під Шаповалівкою жила з чоловіком відома громадська діячка й педагог Софія Русова, яка в 1880-х була під наглядом поліції за зв'язки з революційними колами, однак продовжувала серед селян «культурно-освітянську роботу». В середині 1890–х народники масово переходять до соціалістів-революціонерів (есерів), які 1901 року створюють власну партію. До речі, партизан-ковпаківець Ф. Д. Матющенко розповідав, що в Шаповалівці, де він учився, на початку ХХ ст. відбували заслання два ліві есери, які працювали у земській лікарні і не допустили суду над моїм прадідом Іваном Матющенком (по-вуличному – Малияном) за побої поміщику Гореславському. 
Існує думка, ніби перші терористичні анархістські боївки з’явилася не в Одесі і не в Катеринославі, а в Ніжині (40-50 верст від Шаповалівки й Борзни). Там у 1903 р. студенти Історико-філологічного інституту й гімназисти створили спілку “Хліб і Воля”. Дебютували не тільки листівками, а й підривом поліцейської дільниці, замахами на чернігівського поліцмейстера і пристава. Звідтоді естафета терору переходить від есерів до анархістів. Анархісти з’являються в «Ромнах, у Києві, на Правобережжі України, Волині, Поділлі, в Житомирі, Умані, Білій Церкві, Черкасах, Смілі, Бердичеві, Луцьку, Рівному, Острозі, Вінниці, Кам’янець-Подільському, Хотині, Балті, Гайсині, Жмеринці». Терор стає масовим, кривавим, захоплює міста й села. За сім років (1902 – 1909) есери вчинили в Росії зо 300 терористичних замахів. За п’ять років (1903 – 1908) анархісти чотирьох основних угрупувань: “безначальці”, “індивідуалісти”, “анархісти-комуністи”, “чорнознаменці”,— скоїли тільки в Україні біля 500 терористичних актів, убили й поранили майже 600 осіб. 
Гучні замахи анархістів у Ніжині викликали переслідування по Чернігівщині, що могло примусити й Трохима Шубу до втечі в Катеринослав, який одночасно з Одесою ставав епіцентром терору. Влітку 1906 року в Катеринославі було 10 бойових дружин анархістів, а в них понад 1300 бойовиків (по губернії – майже 2000). 1908 р. терористичне угрупування  на Катеринославщині зросло до 2000 активних анархістів-комуністів і 5000 співчуваючих! За відомостями В. Савченка, в «Україні приблизно у 120 населених пунктах у 1906-1908 рр. анархістські групи … нараховували…не менш чотирьох – чотирьох з половиною тисяч “професійних” активістів і “бойовиків”, і ще стільки ж “співчуваючих” …Подібні “проблеми” з анархістами не спостерігалися в жодному з реґіонів Російської імперії». Тільки за першу половину 1907-го катеринославські анархісти здійснили більше 70-ти терористичних акцій! Був намір весною 1908 року повстати. Та після новорічних свят поліція взялася розправлятися з анархістами  на Півдні України. Влітку 1908 р. «за ґратами опинилося до 400 бойовиків і “активістів”, сили анархістів в Україні були підірвані. …почалося … швидке і повне затухання анархотерору. Мода на терориста минула…». 
На думку В. Савченка, 70% анархістів у Катеринославі становили українці (переважно селяни); близько 20% — росіяни (робітники); 10% — євреї (різноробочі). Українцями і євреями, вважає В. Савченко, була більшість анархістів імперії. «Найрадикальніша молодь цих етносів ненавиділа чужу державу, не поважала чужу владу, що нав’язувала феодальні соціальні відносини і офіційну російську культуру… …Українська ментальність початку ХХ ст. на Півдні України формувалася як “анархічна”, індивідуалістська, що часто – густо ігнорувала “державність” і мітологізувала “козака Мамая”, такого собі гульвісу, бездержавника, “авантюриста-індивідуаліста”. Український ідеал — “козацька воля” — був замішаний на волюнтаризмі, непокорі, виправданні насильства. В той час, коли для росіян виступ проти “своєї” держави був “святотатством”, українці і євреї бачили у державі (російській імперії – авт.) тільки “ґвалтівника”. Український менталітет народив … феномен махновського руху, який затяг у свою орбіту сотні тисяч мешканців Півдня України. Недарма колишній терорист — Нестор Махно —  зумів сформувати анархістську армію у 80 тис. осіб (подібного не було ніде у світі!), а Україна стала тереном небаченого експерименту —  “будівництва анархії”». 
…Чи не «експериментуємо» ми й досі? Чи не є Україна вічним тереном марних пошуків невдач-аргонавтів кращої долі.

Борис МАТЮЩЕНКО, журналіст.2015 р.